Упродовж 2008-2012 років П.Керестей і С.Клаузен працювали разом з Мішель Середа над великим міжнародним проектом «Балет», здійснюваним у різних країнах світу. Умовна назва об’єднувала найрізноманітніші акції: перформанс в галереї у Шейцарії, персонажами якого були вояки, діти й мавпи; маніфестацією перед муніципалітетом м.Регіна у Канаді, присвячену проблемам індіанців та їхніх земель, на яких тепер розгорнуто видобуток урану. […]
Read More… from Галина Скляренко про проект «Балет» Szuper Gallery
У 1992-му він (Павло Керестей – К.Я.) створює концептуальну інсталяцію «Художник, намалюй мені картину». За його завданням десять митців написали десять копій з репродукції відомої картини Караваджо «Нарцис біля струмка». Розташовані поряд, усі разом вони склали собою новий твір. «Хто ж тут справжній автор?» – ніби запитував цим твором П.Керестей. Караваджо? Але ж ці полотна не він писав. […]
Read More… from Галина Скляренко про роботу «Художник, намалюй мені картину»
Роботи П. Керестея кінця 1980-х – початку 1990-х років сполучили в собі ту живописність, яка йшла від близької йому закарпатської школи, чиї засновники – А.Ерделі, Ф.Манайло, Й.Бокшай – спиралися на традиції фовізму, і власну авторську інтерпретацію ліричної абстракції та постекспресіонізму. «Дім, у якому ми живемо» (1988), «Сонце у бокалі» (1989), «Бузок і гладіолус» (1989), «Темна ніч» (1989), «Два сюжети» (1991) […]
Read More… from Галина Скляренко про ранню творчість Павла Керестея
Мистецтво, як відомо, є відображенням довколишнього світу в художніх образах. Довколишній світ може бути дуже різним, все залежить від того, яким його сприймає митець. Київський фотограф Трох сприймає його як порнографію, тобто, згідно з визначенням Радянського енциклопедичного словника, як “вульгарнонатуралістичне непристойне зображення статтевого життя…” Термін “порнографія” в його сприйнятті набув абсолютного сенсу і розповсюджується на всі прояви нашого життя. Взаємини уряду […]
Read More… from Олександр Ляпін про роботу М. Троха “Порнографія – дзеркало нашого життя”
[…] Третій, найвищий спосіб – бути в діалозі з традицією – реалізується як опосередкована форма контактів двох субкультур. Саме ця форма «співбесіди з етнокультурою була властива К.Малевичу, О.Архипенку та іншим засновникам класичного авангарду в Україні. За таким самим принципом відбувався діалог неомодернізму 90-х років у творах К.Реунова, О.Тістола – їхня «вольова грань національного постеклектизму», М.Гейка, […]
Read More… from Ольга Петрова про Олега Тістола: про національно ангажовану культуру. Мистецтвознавчі рефлексії, 2004
Ця виставка («Художники Паризької комуни») розпочинає цілу низку вернісажів, що мають відбутися досить динамічно, у стислий термін, без довгої, ґрунтовної підготовки. Це саме миттєвий (правда, ця так звана мить може охопити півроку-рік) синхронний зріз. І самі виставки передбачають скороминучість. Тому програма умовно й називається «Марафон-бліц». Мета організаторів – репрезентувати не стільки безгрішні, скільки багато в […]
Read More… from Олександр Соловйов про виставковий проект Марафон-бліц
…новим «об’єктом спілкування» стає, наприклад, іконопис ХVІІІ століття, який зазвичай сприймається як набір мовчазних шедеврів вітчизняного сакрального мистецтва. Поміщений в інший контекст, поєднаний з творами сучасного мистецтва або відомими творами першої половини ХХ століття, він розкриває свою здатність до зміни смислів. Ікона, будучи, за словами Єжи Новосєльського, «вже спасенною реальністю», «простором людської свідомості, який цілком […]
Read More… from Текст Оксани Баршинової до каталогу виставки “Міф “Українське бароко”
Потрапляючи у простір «потоку речей», екранного «прокату речей», на перший погляд, побутових, чи то тарілка, диван чи лампа, глядач непомітно переживає дивні метаморфози – перед ним постають дещо інші, видозмінені – психоречі. Йому нічого не залишається, як повірити у їх переінакшений філософський зміст – вони і є тими самими «речами не в собі». Такий простий […]
Read More… from Олександр Соловйов про проект «Кімната»
«Інституція нестабільних думок» (Олександр Гнилицький та Леся Заяць) пропрацювала кілька версій медіальної інсталяції «Кімната». Перша з’явилася на «Перевірці реальності», друга – в московській галереї «Стелла», і, нарешті, остання стала частиною українського проекту на Венеціанській бієнале у 2007-му. З image mobile анімації склеюється герметичний простір, в якому, нічого не відбувається, диктор по телевізору день у день, […]
Read More… from Вікторія Бурлака про проект «Кімната»
Про високе не можна вигукнути через слабкість нашого голосу, неможливо зобразити неосяжне через неміч нашу, але в душі все ж перебуває тінь істини. Пам’ятники чи меморіали не є архітектурними проектами як такими, однак вони – зображувальні проекції таких понять, як життя, смерть, любов, журба тощо. В будь-якому випадку, глобальність і багатогранність цих понять надає єдину […]
Read More… from Сергій Панич про пам’ятники та монументи