Пов'язані профайли художників
Пов'язані роботи художників
Роботи П. Керестея кінця 1980-х – початку 1990-х років сполучили в собі ту живописність, яка йшла від близької йому закарпатської школи, чиї засновники – А.Ерделі, Ф.Манайло, Й.Бокшай – спиралися на традиції фовізму, і власну авторську інтерпретацію ліричної абстракції та постекспресіонізму. «Дім, у якому ми живемо» (1988), «Сонце у бокалі» (1989), «Бузок і гладіолус» (1989), «Темна ніч» (1989), «Два сюжети» (1991) та ін. захоплюють глядача живописною свободою, відкритим поглядом на світ: недаремно митець часто використовує у своїх роботах наївне «дитяче» малювання, що переходить у майже орнаментальну арабеску. Складно згармонізований колір, що вказує на властивий авторові неабиякий колористичний дар, тут перейнято динамічним малюнком, простір полотна стає багатошаровим, він дихає, пульсує, рухається. Але водночас цілком у дусі постмодерністської естетики художник залучає до своїх робіт і окремі сюжетні мотиви, фігуративні фрагменти, часто неочікувані, написані в інакшій стилістиці. Як, наприклад, в «Етнографічній колекції» (1992 р.), де на сяючій блакиті умовного морського пейзажу за принципом колажу з фотографічною точністю зображено фігурку засмаглої купальниці… В його картинах змішуються і прийоми вільної пейзажної абстракції, і сюрреалістичні мотиви з елементами абсурду («Арфи солодкі мотиви» 1989, «Атлантида» 1990, «Дзеркало» 1993). Але, мабуть, головне для раннього живопису Павла Керестея становила та відчутна з першого погляду дитяча щирість, та прозорість і поетичність, за якими таїлися і вигостреність вихованого почуття, і витонченість іронії. Не випадково його роботи так нагадують твори Рауля Дюфі – художника радості й оптимізму, який був майстром поєднати на полотні «той світ, що дає задоволення оку, і той світ, що його треба вгадати…».