Вони (Голосій та Гнилицький) ставили найдивніші питання, шукаючи ще дивніших відповідей… зажди люб’язні, завжди молоді, завжди натхненні, вони мріяли власними шифрами, зрозумілими тільки для них… на рівні їхніх поглядів один на одного чи їхньої мовчазної взаємодії, яку переривав загадковий сміх… завжди під кайфом, завжди закохані… у мистецтво, у власний майже науковий підхід до творчості… брутально […]
Read More… from Валерія Трубіна про Олега Голосія та Олександра Гнилицького
Чим менше слів ми витрачаємо на опис істини – тим легше її можна впізнати. Але сама наша спроба передати істину словами призводить до того, що істина ховається від нас і ми не в змозі розгледіти її справжню сутність. Питання «ідентифікації», певної істинності, ми намагались проявити та відстежити експериментальним шляхом, віднаходячи архетипові структури та сюжети, що […]
Read More… from Валерія Трубіна та Юрій Бойко про серію «Universal Identity»
А.Савадов і Г.Сенченко, відмовившись від живопису, залишились вірними своїм стилістичним принципам: іхня інсталяція «Байчжан та лисиця» так само маніпулює смислами, культурами, епохами, як і «Печаль Клеопатри». Сьогодні сам постмодернізм з програмним, хоч і самоіронічним, «в софізм я вірю більше, ніж в міф» (О.Гнилицький) викликає бажання знайти опору в традиційних гуманістичних і пластичних цінностях […]
Read More… from Яринич про роботу Савадова-Сенченка «Байчжан та лисиця»
З 12 по 15 травня 1993 року в приміщенні Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії відбулася мистецька акція з однойменною назвою . Вона зібрала навкруги себе коло українських та іноземних художників. Її учасниками були Віктор Касьянов, Надія Кириченко, Микола Маценко, Сузанна Нідерер, Анатоль Степаненко, Олег Тістол, Олександр Харченко, Костянтин Акінша. Автором ідеї та організатором проекту виступив художник […]
Read More… from Акція “Києво-Могилянська академія”. Резюме. Дослідниця — Тетяна Жмурко
Проект «Постанестезія. Діалог із Києвом» — програма резиденції в Мюнхені, яку компанія «Spielmotor München e.V» (BMW) влаштувала для молодих українських художників з метою представити Німеччині нову країну, що виникла на географічній мапі Європи. Мюнхенська приватна компанія хотіла показати пострадянське мистецтво, яке у Європі ще ніхто не бачив. Київ — місто-побратим Мюнхена, тож концептуальне рішення познайомити […]
Read More… from Проект «Постанестезія. Діалог із Києвом». Резюме. Дослідниця — Катерина Яковленко
Олександр Гнилицький Художник Олександр Гнилицький належить до покоління митців, яке формувалося наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Гнилицький народився в Харкові, де закінчив театрально-декораційне відділення Харківського державного художнього училища. Протягом 1981–1987 років навчався на відділенні монументального мистецтва Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури) в майстерні Андрія Чеканюка та Миколи […]
Read More… from Олександр Гнилицький. Резюме. Дослідниця — Катерина Яковленко
На українській арт-сцені Анатоль Степаненко стоїть осібно, адже «він не тільки поєднує між собою київські і львівські “творчі осередки” кінця ХХ ст., а й додає виразні риси до неоднозначної і досі неосмисленої “перехідної доби” — останнього покоління митців вітчизняного андеграунду кінця 1970-х — початку 1980-х та нової хвилі 1990-х»[1], хоча він повністю не належить ні до […]
Read More… from Анатоль Степаненко. Резюме. Дослідниця — Тетяна Жмурко
Початок творчості художника Дмитра Дульфана припав на злам 1980–1990-х років — період, з одного боку, постмодернізму і декадансу, з другого — піднесення одеського концептуалізму. Дмитро Дульфан народився 1971 року в Одесі в сім’ї художників. Його батько, відомий одеський живописець Люсьєн (Люсік) Дульфан[1], належав до кола одеських нонконформістів, товаришував з Олександром Ануфрієвим, Володимиром Стрельниковим, В’ячеславом Сичовим, Валентином […]
Read More… from Дмитро Дульфан. Резюме. Дослідниця — Катерина Яковленко
[…] Свідомість розширювалася, витісняючи матерію і гарантуючи вічне дитинство, де справжнє горе і навіть смерть не насправді. Роботи покоління, що вийшло на українську мистецьку сцену на початку 90-тих: Ігор Гусєв, Андрій Казанжій, Дмитро Дульфан, разом з уже не молодими «Мартинчиками» і Стасом Подліпським, – немов клонували естетику одеського концептуалізму десятирічної давності. Та ж лінгвістична гра означника […]
Степаненко з тих художників, які рано зробили свій вибір, і вибір, на відміну від багатьох – свідомий. Його шлях я назвав би художньою непокорою. Уникаючи зудару з колосальною інертною масою злиплих в клубок існувань, він обмежився малюванням на полях життя. Власним, київським, південного походження артистизмом він пробував хоч трохи розігріти прилягаючий простір. Сюди входило: малювання […]