Пов'язані профайли художників
[…] Свідомість розширювалася, витісняючи матерію і гарантуючи вічне дитинство, де справжнє горе і навіть смерть не насправді.
Роботи покоління, що вийшло на українську мистецьку сцену на початку 90-тих: Ігор Гусєв, Андрій Казанжій, Дмитро Дульфан, разом з уже не молодими «Мартинчиками» і Стасом Подліпським, – немов клонували естетику одеського концептуалізму десятирічної давності. Та ж лінгвістична гра означника та означуваного, те ж взаємне перетікання сенсу й абсурду, невимушений, природній артистизм, – уже не в квартирному, а в «музейному» форматі.
Із 1994 живопис йду у підпілля. У домінуючому контексті «розкартинювання» рідкісні полотна на виставках виглядають речовими доказами вигаданих «злочинів».
І лише під кінець 90-х, під завісу революційного періоду і ресурсів Дж.Сороса, спостерігається художня реакція […].