Пов'язані профайли художників
«Я зовсім не розумію цього зовнішнього пояснення. Я працюю сам для себе.
А зовнішня реакція — це як свій голос почути в записі. […] Ідеї я нікому не пояснюю».
Ілля Ісупов
Ілля Ісупов народився 8 січня 1971 року у містечку Василькові Київської області в родині художників. Його мати Неллі Ісупова — керамістка, батько — графік. Сам художник зізнається: «Навряд чи я хотів би бути кимось іншим. Навіть не знаю, яка інша діяльність може мене настільки захоплювати, як мистецтво. […] Та і які інші варіанти могли в мене бути, якщо я виріс у великій художній родині?!»
Ісупов навчався в Республіканській художній середній школі (нині — Державна художня середня школа імені Т. Г. Шевченка). Серед учнів він уславився як бешкетник, його навіть виселили з гуртожитку за випадок із ходулями. Ісупов хворів, нудився один у гуртожитку і придумав змайструвати ходулі з ніжок стільців. Коли його сусіди повернулися, їм сподобався винахід Іллі і до вечора в гуртожитку не лишилося жодного цілого стільця.
Одразу по закінченні РХСШ, 1988 року, Ісупов почав виставляти свої роботи на молодіжних республіканських виставках, що їх організовувала Спілка художників УРСР. Крім творчості, Ісупов усе життя паралельно займається різною авантюрно-комерційною діяльністю: дизайн і пошиття одягу, татуювання, рекламні послуги тощо. Сьогодні це називають «стартапами». У 1990-х роках авантюрною була будь-яка комерційна діяльність, адже тогочасні кооперативи — перші ластівки ринкової економіки.
На початку 1990-х Ілля Ісупов дружив і мав спільну справу зі своїм тезкою, художником Іллею Чичканом, — вони разом шили і продавали одяг. Так вони опинилися по сусідству зі сквотом на вул. Паризької Комуни. Це було ще до формування самого сквоту: перші спроби напівлегальної оренди квартир, які стояли порожнем у районі вулиць Постишева (нині — Мала Житомирська) і Софіївської.
У 1991 році Ісупов потрапив до Лондона як учасник виставки Moscow in Camridge і залишився у Великобританії на три роки. Там він працював садівником, екскурсоводом, відкрив свою першу персональну виставку «Це я — Ілля» в маленькому містечку Солсбері на південному сході графства Вілтшир. Повернувшись до Києва 1993-го, Ісупов провів спільну з Іллею Чичканом виставку «Мутація генів». Відкриття у виставковому залі Спілки художників проходило з великим розмахом: вино лилося рікою, гості — дехто в карнавальних костюмах — прибували й прибували, хтось розбив вітрину, далі свято переросло у вечірку на Паркомуні, де грали перуанські музики, яких забрали з Хрещатика по дорозі з галереї. У такому стилі паркомунівці, зокрема й Ісупов, та широке коло їхніх друзів жили на початку 1990-х.
Безкінечну низку тусовок і перші рейви Паркомуни Ісупов пропустив, поки жив у Британії. Він застав лише початок і кінець культового київського сквоту.
Найчастіша оцінка картини Ісуповим — або «смішна», або «нудна». І хоча у художника чимало робіт, які викликають усмішку, більшість із них зовсім не смішні, а іронічні, містичні, часом психоделічні, іноді пророчі, а найчастіше трагікомічні.
Стилістично Ісупов у кращих традиціях постмодернізму змішує естетику лубка, коміксів, модерну початку ХХ століття, арт-брюту, радянської книжкової ілюстрації та багато іншого.
Про свою творчість художник говорить як про спосіб фіксувати історії, які відбуваються навколо, — особисті й суспільні. Для Ісупова кожна робота — як запис у щоденнику, де всі деталі несуть певну інформацію. Глядачеві ж доступна тільки частина цієї розповіді — та, яку художник залишає на поверхні, сплетена із загальновідомих візуальних образів — цитат із класики живопису, знайомих облич політиків, символів масової культури, інтернет-мемів, селебретіз тощо.
Ще до того як художники почали залучати у свій арсенал засобів виразності мультимедійні технології і це стало мейнстрим та перетворилося на бізнес супроводу вечірок і концертів, Ісупов експериментував з «оживленням» своїх робіт. У співпраці з художником Іваном Цюпкою і музикантом Олексієм Макетом він надав своїм ранішим двовимірним роботам тривимірного звучання. У відеороботі «Жага», презентованій 1998 року не в галереї, а в доцільнішому місці — в «Кібер-кафе», Ісупов ніби візуалізував власні сни, які часто стають основою і натхненням для нових робіт. Через рік Ісупов презентував схожу за принципом створення відеороботу, але цього разу він посилив химерний ефект аудіорядом — аріями з класичних оперних спектаклів, поєднаних із сучасними на той момент електронними ритмами. Критик Дмитро Десятерик назвав цей своєрідний перформанс «справжнім феєрверком нових арт-технологій»1Десятерик Д. «Жізель» повінчалася з комп\’ютером [Електронний ресурс] / Дмитро Десятерик // День. – 1999. – Режим доступу до ресурсу: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/zhizel-povinchalasya-z-kompyuterom..
Центральний образ у творчості Ісупова — герой у народній свідомості, герой у різних масштабах — локальний чи міжнародний, одного дня або всіх століть. Ісупов у своїх роботах досліджує, як змінюється образ героя: трансформується чи деформується у сприйнятті суспільства. Наприклад, роботи, представлені на виставці «Перископ», було присвячено образу адмірала морського флоту, який опинився в складних обставинах вибору — чи присягати йому на вірність Росії, яка щойно анексувала Крим. Роботи ілюструють сни адмірала, породжені його тяжкими сумнівами і роздумами про те, герой він чи зрадник. Найяскравішим образом на виставці став об’єкт, який складався з басейну і вітрильника, який у ньому плавав, от тільки вода в басейні була червоною. Так ніжний романтичний образ прибрав химерного звучання, не втрачаючи форми дитячої забавки.
Митця цікавить також тема «героя одного дня». На спільній виставці з Олексієм Саєм і Жанною Кадировою Ісупов, імітуючи «оздоблення офісу», звертається до героїв жовтої преси, ток-шоу та пліток у громадському транспорті: співак Віталій Козловський, політики Петро Симоненко і Раїса Богатирьова, футболіст Андрій Шевченко та інші. Переводячи в мистецьке поле журнальні фотографії, які за означенням уже завтра стануть вчорашніми, тобто всі їх забудуть, художник підкреслює абсурдність загального інтересу до життя політикуму й «зірок» шоу-бізнесу.
У своїх польових дослідженнях і пошуках «героя нашого часу» Ісупов не цурається навіть плейлістів водіїв маршруток. В офорті «Без назви» митець виступає в ролі співця народного героя, оповитого незбагненною романтикою тюремного, тобто «справжнього», чоловічого життя.
Не зміг художник пройти і повз процеси формування нового типу народного героя «тут і зараз» під час Революції гідності. У роботі «Без назви» він створив образ героя Євромайдану, свідком якого був сам. Для цього Ісупов скористався каноном парадного кінного портрета — як зображували Наполеона Бонапарта, Карла V, королеву Маргариту, інших монархів і полководців.
Тема героя, як видно з творчого доробку Ісупова, невичерпна, а життя постійно дає нові приводи для роздумів над образом, який хвилював митців протягом століть. Ісупов від серії до серії відшукує нові засоби виразності в нестандартних матеріалах і медіа. З новими техніками і медіа митець бавиться з цікавістю хлопчика, якому подарували новий конструктор: не лінуючись і з величезним азартом, наче тікаючи від нудьги. І що абсурдніше сюжет нової історії, то винахідливіша техніка виконання роботи. Одні з цих технік дуже складні і непередбачувані, як-от рельєфи і об’єкти з парафіну або колонія мурашок, які живуть у мальовничому панно з проекту «Ботаніка. Хімія. Фізика»; калька і пластик, що їх художник використовував для створення пантеону кумирів і антикумирів, розташованого серед пластикових пляшок і кітчевих, власноруч створених картатих сумок у проекті «Колумбарій».
Ілля Ісупов, як і в юності, живе на Софіївській вулиці, і його можна випадково зустріти, коли він, наприклад, вигулює свого собаку в околицях Бессарабки. Його майстерня — це дача на Воскресенці, казковий будинок і сад з великими вікнами, обвитими плющем, і власноруч зробленим фонтаном та сценою для сімейних свят. Там на другому поверсі, за спальнею, світла кімната, де весь час увімкнено радіо з новинами — вічне джерело абсурдних і ліричних історій, які переплітаються з дитячими спогадами, казками і снами Іллі Ісупова — і перероджуються наново у його роботах.