Павло Керестей. Резюме. Дослідниця — Катерина Яковленко

Автор: Катерина Яковленко

Резюме

Пов'язані профайли художників

Павло Керестей, архітектор за освітою, почав експонувати свої живописні твори ще у 1984 році. Першими показами стали республіканські й закордонні виставки закарпатського живопису з нагоди різних соціалістичних свят, як-от 40-річчя сільського господарства тощо. Молодий митець не мав художньої академічної освіти та вивчав живопис самотужки, спостерігаючи за іншими художниками і їхніми практиками. Із самого початку для Керестея багато значила робота в колективі, головно серед людей з профільною освітою. Тому найважливішим вважають ранній етап його творчості, коли Керестей брав участь у пленерах у Сенежі, Жденієвому й Седневі, а згодом працював у сквотах у Києві й Москві.

Ранній живопис Керестея умовно можна поділити на дві групи: рефлексії на тему рідного Керестею закарпатського середовища та пошуки власної художньої мови — рефлексії над природою живопису як такого. Сам Керестей уважає свої ранні твори експериментом, запитанням, що він ставить собі, коли береться за фарби.

Галина Скляренко добачає у ранній творчості художника поєднання «закарпатської живописної традиції, що спиралася на традиції фовізму, та власну авторську інтерпретацію ліричної абстракції та постекспресіонізму»[1].

Закарпатська традиція, очевидно, була серед перших живописних досвідів Керестея, адже його майстерня в Ужгороді знаходилася поруч із майстернею Андрія Коцки (1911–1987), відомого живописця, який здебільшого писав портрети.

Сусідство з авторами багато значило для Керестея і на першому пленері в Седневі, де він працював поруч із Олександром Ройтбурдом, Павлом Маковим та іншими молодими художниками з усієї України.

Символічна в цьому контексті стала робота «Четверо нас навчаються жити», що говорить про творчий шлях художника як вічний пошук серед екзистенційних питань. Твір виконано в традиціях закарпатського живопису — з яскравим колоритом. Таке «дитяче малювання»[2] мистецтвознавець Ігор Кручик назвав «ліричним абстракціонізмом»[3].

Зовсім іншим і за семантичним наповненням, і за характером роботи став перформанс Керестея «Художнику, намалюй мені картину». У цій роботі автор порушує питання оригінальності й цінності художнього твору, зокрема копії, ролі митця як підмайстра, ставлення художника до системи мистецтва. «Художнику, намалюй мені картину» складається з десяти копій картини Караваджо «Нарцис». Керестей вугіллям намалював ці десять копій і дев’ять із них запропонував розфарбувати дев’ятьом різним художникам, учасникам пленеру в Седневі. Умови для всіх були однакові: одна фарба, три види пензлів. Керестей намагався відтворити фабричну працю — усе максимально просто і механічно. Попри те художники зробили не зовсім однакові картини: на одній роботі коліно Нарциса розфарбовано зеленим, на іншій — воно помаранчеве. У цьому перформансі Керестей виступив як ідеолог і роботодавець, котрий запропонував художникам працю, а замість платні — каву, чай та печиво.

На початку 1990-х Керестей якийсь час жив у Києві, працював і мешкав у майстерні Іллі Чичкана по вулиці Софіївській поблизу сквоту на вулиці Паризької Комуни, тому його часто приписують до кола митців «Паркомуни». Паралельно Керестей виставляв свої твори разом із митцями «Живописного заповідника», тому його практику пов’язують із цим угрупованням теж.

У роботах 1990-х Керестей поєднував соціальне й політичне. Як художник-робітник у 1991 році він поїхав до Москви, щоб долучитися до політичних подій, зокрема повалення пам’ятника Феліксу Дзержинському. Перед тим, за словами самого художника, він саботував роботу молодіжної секції Спілки художників у Закарпатті, що начебто призвело до її закриття.

Тема місця художника, його соціальний статус і метод роботи стали для Керестея основою художньої практики. Після того як 1992 року він узяв участь у проєкті «Постанестезія. Діалог із Києвом» у Мюнхені, почався новий етап його творчості. Керестей залишився в Німеччині, де працював куратором і менеджером у галереї Шупер (Szuper Gallery), де час від часу організовував виставки друзів-художників з України. Його кар’єра куратора завершилася разом із крахом галереї, власника якої звинуватили у фінансових махінаціях. Тоді Керестей із колегою Сюзанною Клаузен створив художню групу Szuper Gallery на ім’я галереї, де вони працювали. Творчий дует звернувся до гострої соціальної тематики, а свою життєву історію вони показалы в проєкті WORK/ARBEIT/RABOTA.

Важливі для Szuper Gallery проєкти: інсталяція Liftarchiv, створена спеціально для заданого простору, та перформанс «Ballet Granite».

Колектив Szuper Gallery працює над міждисциплінарними проєктами, які одночасно і перформанс, і театральна вистава, і відео, тому до роботи вони залучають митців із різних сфер. Скажімо, 2012 року в колаборації з Мішель Середа і Пермським державним хореографічним коледжем було створено перформанс Ballet-Granite/Siberia. Керестей зізнається, що саме спільна робота і колективні практики найважливіші для нього як митця.

Як живописець Керестей працює над сценографією і декораціями для перформативних проєктів Szuper Gallery. Окремі його живописні роботи присвячено стосункам митців між собою та з інституціями влади, трудовим питанням, проблемам мігрантів тощо. Для Керестея живопис стає предметом заробітку, а не творчим пошуком. Він дедалі більше наповнюється вогнем, тема Армагедону чи не найяскравіше оприявнена в індивідуальній роботі митця.

[1] Скляренко, Галина. Сучасне мистецтво України. Портрети художників. — 2-ге доп. вид. — К.: Huss, 2016. — С. 355–369.

[2] Там само.

[3] Кручик, Игорь. Вступна стаття  / Игорь Кручик // 21 взгляд: Молодые современные украинские художники: Каталог: 1989 г. — с. 4–8.