Вікторія Бурлака про ранні роботи Максима Мамсікова

Автор: Вікторія Бурлака

Опублікований коментар

Живопис Максима Мамсікова красномовно демонструє, як кардинально змінювалися норми бачення впродовж останнії двох десятиліть. Початок 1990-х для для нього був етапом «великих картин» з похмурими інтер’рами і пейзажами, що нагадують за стилістико постімпресіоністські інтимні закутки, оповиті сонливістю й меланхолією повсякденності, фрагментарністю зображення. Але така фрагментарність іще цілком класична – виокремлення об’єктивом фрагмента реальності, коли те, що лишається за полями кадру, перестає існувати, – вона притаманна мистецтву з другої половини ХІХ століття. В кінці 1990-х швидкість процесів дереалізації прискорюється, що стає головним предметом рефлексії мистецтва […].