Павло Маков. Резюме. Дослідниця — Катерина Яковленко

Пов'язані профайли художників

Павло Маков

Павло Маков

Український художник Павло Маков народився 1958 року в Ленінграді (нині — Санкт-Петербург) у сім’ї лікарів. Батьки часто подорожували, і дитячі та юнацькі роки Макова минали в Рівному, Києві, Сімферополі, Харкові. Освіту майбутній митець теж здобував у різних містах: навчався в Кримському художньому училищі ім. М. С. Самокиша (Сімферополь, УРСР), в Академії мистецтв (Ленінград, РСФСР), у Харківському художньо-промисловому інституті (нині — Харківська державна академія дизайну і мистецтв) за напрямом «Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво» («Графіка») в майстерні Бориса Косарєва.

Харкову у творчості Макова належить чільне місце: атмосфера його мистецького життя не могла не позначитися на пошуках художника. А проте творчість Макова розвивалася обабіч великих течій і угруповань. У книжці «Де кураторство» він згадує, що у 1960–1970-х роках в мистецькому житті Харкова діяли різні об’єднання художників; згодом митець познайомився з «Літера А». «Я завжди уважно спостерігав за ними і тішився, що таке відбувається в Харкові; але сам я не беру участі в угрупованнях, бо загалом не відчуваю в цьому потреби. Мені іноді подобається працювати з кимось, але тільки тоді, коли мені цього хочеться. Зазвичай я просто не бачу сенсу працювати в якомусь об’єднанні і вважаю, що будь-яка група є ракетоносієм і в результаті всі її боєголовки розлітаються в різні боки — у кожної свій шлях і своя траєкторія»¹, — зізнався художник.

Мистецький доробок Макова можна назвати гомогенним — у ньому немає випадкових тем, методів, жанрів чи форматів. Це єдиний організм, який розростається вглиб і вшир. Художнім порівнянням для його здобутків можуть бути закони фізики й природи: ніщо нікуди не зникає і ніщо нізвідки не з’являється. Так само як вода може переходити в газовий стан і тверднути, так його графіка перетворюється на книжки й просторові інсталяції. В одному інтерв’ю Маков завважив: «Мої основні думки пов’язано з тим, що мене оточує, і тієї ментальністю, яка всередині»².

У практиці Макова можна виділити основні теми, що їх митець розвиває все життя, — місце, сад і утопія, які порушують одночасно питання пам’яті, присутності людини в історичному процесі, пейзажу й ін.

Тема саду виникла у творчості художника наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Маков часто порівнює сад у своїй творчості з Версалем, що його створив Андре Ленотр за допомогою архітекторів Луї Лево і Жуля Ардуена-Мансара. Через велику увагу до саду, кропітку щоденну роботу з його рослинами колишня королівська резиденція стала важливим культурним надбанням не лише Франції, а цілого світу. «Як чесний садівник я питаю, які рослини він хотів би бачити у своєму саду. Такі питання пов’язані для мене з приватною відповідальністю. Який відбиток залишаєш після себе? Який сад залишиться після тебе на землі? Тому що сад — це дуже серйозна річ. Якщо ми за ним не доглядаємо, він через 15–20 років перетворюється на хащі», — запевняє митець в інтерв’ю³. Так тема саду стає метафорою й уособленням історії взагалі, а кожна рослина чи дерево — людською біографією. Недарма у Макова поміж трав і садів виростають сліди персональних історій — відбитки пальців, які символізують долю. Доля — ще одна важлива тема, яка довгий час виникає у творчості художника.

У доробку Макова особливе місце займає історія харків’янина Олега Мітасова, котрий розписав стіни свого будинку, під’їзд і прибудинкову територію написами «ВАК». Йому художник присвятив першу авторську книжку «Завдання № 1».

Санкт-Петербург, Сімферополь і Харків — знакові міста в житті автора. Однак його творчі пошуки набагато ширші. Важливе місце у його творчості займають міста сходу України, зокрема Донецьк і Авдіївка; Донецьк у Макова з’являється як утопічне місто-розарій у 2008–2010 роках, Авдіївка виникла на творчій карті Макова з початком війни на Донбасі. Маков як митець зі Сходу не може стояти осторонь воєнних подій, не може не переживати і не співчувати людям, які опинилися у вогні.

Утопія — ще одна прикметна тема в доробку митця, вона поєднує одразу кілька напрямів — пам’яті і присутності людини в історії. Проте історія і пам’ять у Макова не набирають традиційних форм, не обертаються критикою соціально-політичного стану держави. Для Макова важливо виокремити саме теми присутності людини, її ролі⁴. Художник пояснює: «Я не роблю роботи про минуле, мені цікаво бачити роботи про сьогодення. Однак у сьогоденні вміщено ж, замкнуто наше минуле»⁵.

Творчість Макова урбаністична. Це пов’язано не лише з тематикою його робіт, а й з основним його медіа — глибоким офсетним друком. Глибокий друк — серйозний технологічний процес, який потребує якісних матеріалів. Тому для Макова багато важили матеріали, які він обирав для своїх робіт. Митець розповідає, що завжди старався знайти якісний папір. У радянські часи купував ленінградські матеріали, а коли з’явилася змога подорожувати, перейшов на папір данського виробництва, відтоді віддає перевагу саме матеріалам із Данії. Самостійно виготовляв лак для офорта. Технологію вивчав за радянським підручником, який донині вважає одним з найкращих у сфері графічного мистецтва.

«Сам процес друку для мене найбільш творчий. Кожна дошка дає 1000–2000 відбитків. Інколи я використовую дошки п’ятнадцятирічної давнини… Друк — це такий процес складання речення, потім складання розповіді про те, що зі мною сталося. Тому що мистецтво — це не виробництво чогось прекрасного. Мистецтво, на мій погляд, — це приватний щоденник. Тому я працюю з папером, працюю з друком. Тому що мовою офорта, гравюри пояснювалися всі відкриття і досягнення людства»⁶, — описує Маков творчий процес.

Графічні роботи Макова останніх років — пейзажі. Для художника ці роздуми співзвучні з цитатою з роману «Невидимі міста» італійського письменника Італо Кальвіно: «Пекло живих — це не щось, що настане, — якщо таке й існує, то воно вже тут; пекло, у якому ми живемо щодня, яке ми творимо, перебуваючи разом. Є два способи не страждати від нього. Перший багатьом дається легко: прийняти пекло і стати його частиною до такої міри, щоб його вже більше й не бачити. Другий ризикований і вимагає постійної пильності й вивчення: шукати і вміти розпізнавати — хто і що серед цього пекла не є пеклом, і робити так, щоб вони продовжувалися, і створювати для них місце».

Маков з дитинства любив вивчати мови. Сьогодні, як і раніше, він намагається вдосконалювати свої навички й знання з різних мов. Художник каже, що його творчість — це ще одна мова, якою він оволодів і яку щоразу вдосконалює.

Однією з найважливіших мов для Макова-графіка став артбук, до якого художник звернувся ще на початку 1990-х років. Його перші такі проекти — книжки «Завдання № 1» і «Вóди». Ці книжки існують в одному екземплярі. З появою доступних технічних засобів Маков почав тиражувати авторські мистецькі книжки. Він визнає, що нині це робота не винятково митця, а передусім спільна робота з дизайнерами 3Z, зокрема з Тетяною Борзуновою і Сергієм Мішакіним. Скажімо, книжку «Донроза» було надруковано пантонами, тобто кожну сторінку створювали і друкували вручну.

«В авторській книзі є дві речі, які мене страшенно приваблюють. По-перше, в будь-якому виді образотворчого мистецтва мені дуже цікавий елемент часу. Наприклад, час, який людина витрачає на те, щоб роздивитися роботу. Тому мої роботи часто бувають довгого формату, щоб людина йшла вздовж них, повільно роздивляючись. Книжка в цьому сенсі — унікальна дизайнерська знахідка. У ній час — втілено во плоті. Ти гортаєш сторінку і переходиш у майбутнє, перегортаєш сторінку назад — повертаєшся в минуле, закриваєш книжку — і відкладаєш це минуле і майбутнє від себе. Жодна двомірна робота не містить такої тимчасової глибини. Роботу ти охоплюєш одразу, а книжку — ні. Ти повинен її гортати.

І є другий момент: поєднання вербальної і візуальної нарації. До того ж у такий спосіб, щоб не пояснювати одне іншим. В авторській книзі слова не є поясненням намальованого, а намальоване не є ілюстрацією написаного»⁷, — розповідає митець.

На творчому шляху Маков звертався до різних медіа — акварелі, скульптурі, живопису, перформансу, але більшість його доробку становлять саме офорти й шовкодруки. Працюючи з цими медіа, Маков розвиває свої теми, накладаючи на них смисли й коди. Він, як Умберто Еко, котрий заховував у своїх романах інформацію з інших творів і культур, надає своїм роботам естетичного смаку й інтелектуального змісту.