Пов'язані профайли художників
Дмитро Вадимович Кавсан народився в Києві 28 грудня 1964 року в родині біохіміка Вадима Мусійовича Кавсана та лікаря-онколога Наталії Сергіївни Картавової.
З 1981 року навчався в Київському державному художньому інституті (нині — Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури) на факультеті монументального живопису в майстерні професора Миколи Стороженка. У 1983 році разом з однокурсниками був призваний до лав Радянської армії, де служив до 1985 року. Після служби повернувся до навчання і 1991 року закінчив інститут.
Пізні студентські роботи Кавсана якоюсь мірою заперечують здобутий академічний живописний вишкіл. Робота «Спроба менуету на руїнах» підтверджує це майже буквально. Це полотно — набір посилань, кожне з яких рівнозначно важливе для автора: необарокова архітектура, ескізно написаний іконографічний образ матері з немовлям, народний фольклор на стінах під’їздів, образи химер з фасадів готичних соборів і спотворених тією мірою, яка була потрібна авторові, щоб досягнути того психоделічного стану в роботі, який згодом стане візитівкою ранньої творчості Кавсана, пов’язаної передусім із життям у сквотах на вулицях Леніна і Паризької Комуни. Химери, вплетені поміж колон і аркад, — основний мотив, що його Дмитро Кавсан розробляв ще до Паркомуни. Образ химер у творчості Кавсана вперше з’являється в однойменній роботі 1989 року, і вже в редімейді «Імітація крему для взуття» 1992 року набирає остаточної форми орнаменту.
Більшість робіт Кавсана до 1993 року, коли він мешкав у сквотах на Леніна і Паризької Комуни, створено в рамках пластичної системи українського трансавангарду з притаманними йому експресивною манерою письма та психоделічними, історичними і міфологічними сюжетами. Роки життя у сквотах були напрочуд плідними у творчості Кавсана: як і його соратники, художник багато працював, не боявся експериментувати з темами, манерою і техніками, вів активну виставкову діяльність — брав участь у всіх виставках художників кола «Паризької комуни», за будь-якої можливості подорожував.
Ще навчаючись в інституті, Кавсан пішов з дому і жив в інститутській майстерні. Як тепер згадує художник: «Я жив в інституті, щоб не жити на вокзалі. Ми побудували такі хатки з картин. Саша Клименко приніс туди матрац, і я на ньому спав багато тижнів».
Разом з художниками Олегом Голосієм, Валерією Трубіною, Олександром Гнилицьким, Юрієм Соломком та іншими Кавсан півроку протягом 1990-го працював у сквоті на Леніна — в будинку на розі вулиць Леніна (нині — Богдана Хмельницького) та Івана Франка, відселеному, бо він потребував ремонту. Кавсан облаштував свою кімнату так, щоб можна було і жити, і працювати. Підлогу він застелив червоним килимовим покриттям із високим ворсом, який знайшов на смітниках поблизу Верховної Ради. У цьому старому будинку з високими стелями Кавсан, як і його сусіди по майстерні, мав нагоду працювати з великоформатними полотнами.
Сквот на Леніна існував недовго, але досвід першої власної майстерні, життя у сквоті разом з однодумцями підштовхнули до пошуків нового пристановища. У 1991 році художники із сквоту на Леніна перебралися у сквот на вулиці Паризької Комуни (нині — Михайлівська). Невдовзі Кавсан з Олександром Гнилицьким, Іллею Чичканом, Леонідом Вартивановим та іншими вирушили на Фестиваль сучасного мистецтва в Авіньйоні. У цій подорожі мікроавтобусом Кавсан потоваришував з Леонідом Вартивановим, у майбутньому вони реалізують чимало спільних творчих проектів. В Авіньйоні художники створювали роботи in situ. Кавсан зробив інсталяцію «Сітка Мауглі» з елементами настінного живопису, але напередодні відкриття фестивалю її було знищено в ході однієї з арабських демонстрацій.
У 1992 році Дмитро Кавсан і Леонід Вартиванов узяли участь у резиденції, яку організував Інститут міжнародних зв’язків (IFA) у Бонні. Там вони разом створили для виставки інсталяцію і серію живописних полотен «Тиша спокус». Роботи цієї серії майже буквально цитують багатопредметні голландські натюрморти — і колористично, і композиційно. Тільки неохайний недописаний нижній край полотна з патьоками та напис «I love you», запозичений із маскультури, вказують на сучасність робіт і задум автора. Іронічність трактування полягає в представленні натюрморту як частини масової популярної культури — як напис «I love you», який мільйонами друкується на чашках і футболках.
Після 1993 року в живописній манері Кавсана стався різкий поворот, який завершив «трансавангардний» період у творчості художника. Якщо в ранніх роботах він іронізував над навичками академічного живопису, здобутими під час навчання в художньому інституті, то тепер він знайшов їм застосування. Митець майстерно цитує голландські натюрморти ХVII сторіччя, «присвоюючи» цілу художню епоху. Фактично він створює «копії» натюрмортів і населяє їх химерними персонажами, пропонуючи глядачеві багаторівневу гру. На першому рівні глядач не одразу помічає маленьких персонажів, котрі «живуть» у натюрморті — мініатюрних чоловіків і жінок, убраних відповідно до епохи, акробатів, казкових крилатих фей, човнярів. Між персонажами виникають драматичні діалоги, любовні сцени, бійки, що неабияк оживляє «мертву натуру». На другому рівні глядач має розгледіти й оцінити зв’язок між жанровою сценою і самим натюрмортом, який її містить. Третій рівень через прямі цитати відсилає глядача до цілком конкретних живописних творів. І так далі.
З кінця 1990-х Дмитро Кавсан втілює свої мрії про далекі країни і мандрує в Африку (1997), Індію (2005), а після подорожей створює серії пейзажів за мотивами зроблених там фотографій.
Поїздки Західною Європою спонукали художника створити серію робіт із зображенням лицарів, які було експоновано на виставці «Готика». У цій серії Кавсан приділяє велику увагу історичній точності в зображенні костюмів, обладунків та інших деталей.
Нині художник продовжує створювати нові «голландські натюрморти», на тлі яких триває життя мініатюрних персонажів — вони виконують акробатичні трюки, влаштовують побачення і бійки. Також художник повертається до сюжетів африканської савани.
Дмитрові Кавсану притаманні висока майстерність живописця, глибокі знання в галузі світової історії та історії мистецтва. Митець досі живе в романтичному образі художника-хулігана, хоча й мешкає в тому самому будинку, який студентом покинув задля бурхливого богемного життя у сквотах.