Пов'язані профайли художників
«Нацпром» — мистецький колектив та ідейна програма українських художників Миколи Маценка та Олега Тістола. Їхня професійна співпраця почалася після виставки «Києво-Могилянська академія», що відбулася в Старому навчальному корпусі Києво-Могилянської академії у 1992 році. Ідеологічна програма «Нацпрому» була орієнтована на розвиток історико-культурних стереотипів. Цей пошук йшов у кількох напрямках: валюта як основний культурний стереотип і твір мистецтва; музей як місце тотального збереження стереотипів; архітектура як стереотипи, втілені в громадських місцях. Художники аналізують історичну та культурну спадщину, народне мистецтво, політику, культуру та власні твори, розробляючи «ідеальну» валюту, дизайн музеїв та архітектуру. Ідеологічні рамки Нацпрому частково описані в їхніх програмних текстах, зокрема «Полтавська битва», «Національна культура», «Музей архітектури».
Знайомі зі студентських часів спільного навчання у Республіканському художньому училищі (нині Державна художня середня школа імені Тараса Шевченка), а також у Львівському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв), Маценко та Тістол разом брали замовлення у Художньо-виробничого бюро у 1980-х роках. Водночас Олег Тістол створив власні твори, які не відповідали офіційній парадигмі соцреалістичного мистецтва. Разом з Костянтином Реуновим він проголосив програму «Вольова грань національного пост-еклектизму», покликану осмислити національні стереотипи. Наприкінці 1980-х – початку 1990-х років Тістол був одним з найуспішніших молодих художників України. Його роботи експонувалися в Росії, Польщі, Нідерландах, Швейцарії, Фінляндії та інших країнах.
У 1992 році Тістол повернувся до Києва, і його мистецькі шляхи знову перетнулися з Маценко. У травні 1992 року художники створили спільний витвір для виставки «Косий капонір», досліджуючи простір навколо музею «Київська фортеця». На своїй другій спільній виставці «Києво-Могилянська академія» художники знову вдалися до рефлексії на виставковому майданчику. Їхній наступний проект, розроблений для виставки у рамках Kyiv Art Meetup, був створений у співпраці з молодим художником Олександром Харченко, якого Олег Тістол знав з часів сквоту1 Сквот на Фурманному провулку в Москві — мистецький сквот, який існував у 1987 – 1991 роках. На протязі років серед мешканців сквоту були: Костянтин Звездочетов: Лариса Резун-Звездочетова; Олег Тістол; Марина Скугарєва; Костянтин (Вінні) Реунов; художня група «Мухомори»; Юрій Альберт; Олександр Харченко та інші. на Фурманному провулку в Москві, та з художником і куратором Анатолем Степаненко.
Незважаючи на те, що співпраця Тістола та Маценка тривала багато років, кожен з них продовжував працювати над своїми сольними проектами, часто звертаючись до спільних тем чи мотивів, цитуючи фрагменти з їхніх спільних робіт. Свої ранні роботи художники підписували як Тістол і Маценко. Назва «Нацпром» виникла у другій половині 1990-х років як скорочення від терміну «Національна промисловість». Вибір назви висунув на перший план масштабний (індустріальний) підхід художників до розробки, масового виробництва та поширення нових міфів. Цей «всеохоплюючий» аналітичний підхід до міфів, що набуває втілення під впливом музеїв, які, по суті, легітимізують міфи в загальнонаціональному наративі.
Колективні роботи Нацпрому значною мірою повторюють і продовжують розвивати програмний вибір Вольової грані національного пост-еклектизму щодо осмислення національної історії та культурної спадщини, та створення реальності, в якій «традиційні національні риси, такі як любов до краси, постійний погляд у глибину історії та прагнення самоствердження, породжують нові примари «непередбачуваного минулого», яке, як постійний фантом, існує в культурі, стаючи джерелом все нових і нових ілюзій»2Чепелик, Оксана. «Абсурд як засіб препарування реальності». Абсурд і навколо. М.: 2004. С. 171.
Ранні роботи «Нацпрому», включали низку широкомасштабних інсталяцій, які доволі часто мали відношення до певного місця/локації. Багато важливих робіт, зокрема «17 вересня», «Музей Суворова», «Пілсудський» та інші, створено на паперових модулях формату А4, що об’єднані у композиції 160 × 320 см, 300 × 600 см та 248 × 576 см відповідно, які експонувалися під склом. Вибір крихких матеріалів Олександр Соловйов тлумачив як метафору, що означає втрату культурного архіву. На його думку, важливу роль відіграли шви, зазори та проміжки, а блискуче скло розмивало зображення, і таким чином згладжувало загальне сприйняття композиції3Соловйов, Олександр. Турбулентні шлюзи. К.: Інтертехнологія, 2006. Посилання: http://www.mari.kiev.ua/PDF/solovev.pdf.
Технологія, що була розроблена Маценко і Тістолом, чудово ілюструє період, коли українське мистецтво почало відходити від полотен: «Профанується сама технологія, ніби здешевлюючись, вони відходить від «довічних» матеріалів, живопис дематеріалізується, захоплюючи при цьому все більші виставкові простори […] По суті, перед нами швидкоплинні «уявні музеї», хиткі моделі містифікацій»4Соловйов, Олександр. Турбулентні шлюзи. К.: Інтертехнологія, 2006. Посилання: http://www.mari.kiev.ua/PDF/solovev.pdf.
Дослідження щодо валюти як культурного символу, що документує важливі історичні моменти, є важливою темою для Нацпрому. Вона знайшла своє вираження у ряді робіт під загальною назвою «Українські гроші» (або «Проект українські гроші»). Розпочавшись як серія графічних робіт Тістола, вона незабаром увінчалася інсталяціями Тістола і Маценка у 1980-х роках. Микита Кадан влучно підмітив: «Тістол і Маценко продемонстрували механізми «винаходу традиції» – практично за Гобсбаумом. Їхні роботи набували форм величезних панно, масштабних, вівтарного характеру інсталяцій, які висувають свій бутафорський характер, що наочно відображає ексцеси прискореного державотворення»5Никита Кадан. [Кадан, Микита] «Искусство в зеркале национализма». КОРИДОР. – липень 2010. Посилання: http://old.korydor.in.ua/component/content/article/8-blogs/91-Iskusstvo-v-zerkale-natsionalizma (дата відвідування 27.04.2017).
Як зазначив Нікіта Кадан, інсталяції Маценка та Тістола часто нагадують вівтарі, що долучає їх до лона християнської традиції та візуально нагадує іконостас, а тематично ікони епохи бароко (у той час світські політичні лідери, зокрема Пілсудський, Суворов, Роксолана, Мазепа та інші часто прилічувались до святих). «Народна ікона із залишками барока – це моє малярство 1980-90-х років. Тобто, мої праці були основані на такому іконописному матеріалі (ілюстрація великої ікони). Ці барочні елементи орнаменту, рук – я просто продовжував. Не брав ці елементи, а створював своє, продовжуючи їх, і думаю, що заповнював свою малу нішу в мистецтві.»6Тістол, Олег. “Щоб красиво було!” УКРАЇНСЬКИЙ НАЇВ XX СТ. Посилання: http://ukrainian-naive.com/publication/tistol_essay (дата відвідування 11.02.2017) .
У середині 1990-х років аналітичний напрямок «Нацпрому» щодо вивчення стереотипів у мистецтві, було розширено із включенням архітектурного напрямку та проведення досліджень українських традицій та втілення міфів у містобудуванні та організації міського середовища. Тістол і Маценко розробили ідею архітектурного музею, який мав би продемонструвати спадщину української культури від князя Володимира II Мономаха до колишнього спортсмена та мера Києва Володимира Кличка, від сільської до промислової міської культури. Матеріали музею включали радянські фронтони в Баришівці7 Баришівка — село на Київщині, засноване у 985 році. Вперше згадується в 1125 році. , фасад Національного художнього музею України, історія якого сягає початку 20 століття, «червоний» корпус KНУ імені Тараса Шевченка тощо. Їхні споконвічний краєвиди були спотворені і стали примарами історії, що розгортається тут і зараз.
Творчі кар’єри художників тісно переплітаються і донині. Тепла дружба надає їхнім роботам довіри та взаємної поваги. Художники довгий час ділили одну студію, але зараз використовують різні приміщення.
Як зазначила у своїй статті Олена Мартинюк, «Нацпром функціонував як механізм переоцінки різних явищ української культури в контексті розпаду радянської імперії та поширення її символічних залишків як образів, вписаних у колективну свідомість»8 Мартинюк, Олена. “Олег Тістол. Харизма плюс Нацпром. ARTUkraine. – 2009, травень-червень. – С.29-31. . Їхній «індустріальний» підхід до аналізу міфологічних, історичних та культурних стереотипів сформував впізнавану візуальну мову «Нацпрому», яка поєднує кліше та трафарети радянських державних комісій з елементами бароко.
Бібліографія
- Сквот на Фурманному провулку в Москві — мистецький сквот, який існував у 1987 – 1991 роках. На протязі років серед мешканців сквоту були: Костянтин Звездочетов: Лариса Резун-Звездочетова; Олег Тістол; Марина Скугарєва; Костянтин (Вінні) Реунов; художня група «Мухомори»; Юрій Альберт; Олександр Харченко та інші.
- Чепелик, Оксана. «Абсурд як засіб препарування реальності». Абсурд і навколо. М.: 2004. С. 171.
- Соловйов, Олександр. Турбулентні шлюзи. К.: Інтертехнологія, 2006. Посилання: http://www.mari.kiev.ua/PDF/solovev.pdf
- Теж саме посилання
- Никита Кадан. [Кадан, Микита] «Искусство в зеркале национализма». КОРИДОР. – липень 2010. Посилання:http://old.korydor.in.ua/component/content/article/8-blogs/91-Iskusstvo-v-zerkale-natsionalizma (дата відвідування 27.04.2017)
- Тістол, Олег. “Щоб красиво було!” УКРАЇНСЬКИЙ НАЇВ XX СТ. Посилання: http://ukrainian-naive.com/publication/tistol_essay (дата відвідування 11.02.2017)
- Баришівка — село на Київщині, засноване у 985 році. Вперше згадується в 1125 році.
- Мартинюк, Олена. “Олег Тістол. Харизма плюс Нацпром. ARTUkraine. – 2009, травень-червень. – С.29-31.