Автор роботи
Робіт у серії: 11
Розміри: розміри варіюються
Категорія: Живопис
Техніка: живопис
Матеріали: олія, полотно
Створено: 1995 р.
Місце створення: Київ, художні майстерні БЖ
Місце знаходження: Херсон
Роботи у серії
Опис роботи
Робота належить до серії «Картинки на пам’ять», що налічує 11 живописних мініатюр, які створені В’ячеславом Машницьким 1995 року в майстерні-сквоті БЖ («Большая Житомирская»). Це невеликі за розміром живописні твори, написані на полотні, зафіксованому на залишках заготівельних дерев’яних дощок для підрамників.
Серія детально зображає інтер’єри майстерні з урахуванням усіх реалістичних деталей побуту. Візуальний ряд серії побудовано на поєднанні реального і фантазійного образу власного простору. У низці робіт порожнечу кімнати художник наповнює штучними привнесеними елементами, серед яких левітуючі в повітрі яблука і чоловічі ноги, снігова заметіль посеред кімнати або ж оголена модель порножурналів 1990-х років. Є серед робіт і такі, у яких скомпільовано фрагменти репродукцій відомих живописних полотен, як-от образ Івана Грозного, котрий вбиває свого сина з полотна Іллі Рєпіна, або помпеянці, які тікають із міста, з роботи «Останній день Помпей» Карла Брюллова. У серії автор використав художній прийом мізанабім (фр. mise en abyme — картина в картині), який полягає у вбудовуванні одного художнього твору в інший. Проте Машницький не чужі роботи, а, власне, саму серію в ній і зображує. Це авторська спроба замкнути коло цитувань і констатувати цим суцільну тавтологію свого сьогодення.
Коментар дослідника
Після великоформатних полотен художників сквоту «Паризької комуни», під впливом яких Машницький у той час перебував, мініатюрна серія зображень інтер’єру майстерні художника — прояв зворотної крайності та потреби в глибокій рефлексії на противагу масштабній експресії «паркомівців». Піднесення художнього руху й енергійність кола молодих митців завершилися з трагічною загибеллю Олега Голосія. Це вплинуло на трансформацію мистецького середовища і збіглося з особистими драмами та глибоко депресивним станом художника. Переживаючи емоційну розгубленість і порожнечу, Машницький фрагментує власну реальність і фіксує відчуття спустошеності на уламках свого побуту.
Згодом формат цієї серії запозичив Максим Мамсіков і створив власні живописні мініатюри. Серію «Картинки на пам’ять» В’ячеслав Машницький перевіз спершу до Москви, а згодом до Херсона. Це єдиний завершений цикл 1990-х років, цілісно збережений автором. За словами художника, серія «Картинки на пам’ять» — «одна з ключових робіт, нею я закрив для себе питання Києва і мене в ньому».