Опис роботи
Авторський коментар 2004 року (перекладено з російської):
«Пам’ятаю, в дитинстві моя нині покійна бабуся (царство їй небесне) не раз розповідала мені різні захопливі історії військово-революційних років. Одна з них була про радянського парашутиста, який з якихось причин впав на окуповане фашистами місто Херсон в одну з жовтневих ночей 1942-го року. Упав він просто на сусідній вулиці. Жінки тієї вулиці не дали пропасти парашуту і парашутистові (злегка пораненому, але цілком дієздатному) — те й інше було у великому дефіциті в ті важкі воєнні роки. Парашутист був надійно захований і оточений турботою, про його подальшу долю мені нічого не відомо. Тим часом парашут був поділений між рятівницями з метою перешивання на сорочки та наволочки (можливо, навіть на надто еротичні пеньюари тих років, адже парашут — це не тільки засіб безпечного приземлення, а й величезна кількість чудового парашутного шовку). У ті важкі воєнні та повоєнні часи йшло в хід будь-яке вітчизняне та трофейне обмундирування: гімнастерки, шинелі або чудової якості есесівський шкіряний плащ, переможно позбавлений нашивок і ґудзиків зі свастикою. Дякувати Богу, ми живемо у відносно мирний, хоча й економічно нестабільний час. Речові ринки та бутіки репаються, на відміну від кишень більшості громадян (серед них і я). Цю проблему потрібно постійно якось вирішувати. Можна робити покупки в секонд-хендах, але це теж гроші, крім того часто там речі погано пахнуть, мають підозрілі плями, а головне — відстають від моди на 5-10 років. Можна недоїдати, не платити комунальні послуги, однак добре виглядати. Можна красти на роботі (якщо така є). Або створити мережу дитячої проституції. Або відловлювати бомжів чи котів, торгуючи на ринку розчленьонкою під виглядом свинини і кролятини. Або просто взяти шматок металевої труби завдовжки 50 сантиметрів, діаметром 10 сантиметрів і полювати на більш фінансово успішних співгромадян у темний час доби. Одним словом, усі комбінації не перелічити. Але ось мені чомусь не давала спокою бабусина історія про парашутиста…
Сам я старий солдат Революції. Я знаю, що таке холод майданів. Я пам’ятаю матовий блиск тугих міліцейських кийків, готових у будь-яку мить знищити наше свято прийдешньої свободи. Ніколи не забути, як зігрівали в ті важкі зимові дні речі, які видавали народному ополченню. Ошатні шарфики та шапочки гріли не тіло і мозок (хоча й не без цього), вони гріли мільйони сердець, змучених багаторічним корупційним гнітом. І вони були нашою зброєю, адже іншої зброї в нас не було. І ось свято Революції скінчилося, всі свята колись закінчуються. Народ знову переміг, потрібно з цим якось жити далі.
Поки я думав, непомітно підкралося літо з його невід’ємною курортною програмою. Моя дружина зажадала новий купальник та поїздку на море. І тут раптом у мене в голові відбулося стикування Минулого з Теперішнім — я згадав про нещодавню Помаранчеву Революцію!
Отже, новий купальник. У мене, як і в більшості інших учасників народного ополчення, накопичилася деяка кількість обмундирування тих легендарних днів. Захоплені в протистояннях трофеї я використовувати не став із простих патріотичних міркувань. Краще своє, рідне! Разом із молодим, але багатообіцяючим кутюр’є Артемом Васильєвим ми спробували вирішити деякі проблеми зовнішнього вигляду моєї дружини в цьому курортному сезоні. У ході справи почали вимальовуватися широкі можливості перетворення елементів революційного героїзму в корисні цивільні речі мирного часу. Виявилося, що з двох трикотажних шапочок та одного шарфика протягом години можна виготовити ексклюзивний купальник, а з 7-10 прапорів — чудовий двомісний намет. На зекономлені кошти можна здійснити поїздку на море і навіть харчуватися апельсинами. На жаль, з перемогою демократії їх перестали просто так роздавати в місцях скупчення народних мас, а даремно — у мене звичка до вітамінів залишилася… »