Павло Маков. Анатомія мішені. 1998–1999. Артбук у трьох частинах: частина I — Антропологія. 29 × 20 см, 1 екз.; частина II — Три сестри. 138 × 60 см; частина III — Три сестри. Книга-килимок. 138 × 60 см

Автор роботи

Категорія: Графіка

Техніка: артбук, графіка, інтагліо, шовкографія


Створено: 1998-199

Місце створення: ?

Опис роботи

«Анатомія мішені» складається з трьох частин, у яких окремі назви: «Антропологія», «Три сестри» та «книжка-килим» «Три сестри».

У цій роботі важлива для художника тема мішені поєднується з темою анатомії. Анатомічні малюнки зі старого шкільного підручника правлять Макову за умовне тло: він видозмінює їх, додаючи образ мішені. Митець стверджує: мішень — не лише мілітарний символ, а і образ певного світогляду, коли люди живуть у страху.

Симптоматично, що роботи Макова присвячено людям і їхнім уявленням про світ, але самих людей він ніколи не зображує. Художник описує людей і суспільство, показуючи довкілля. Цей артбук демонструє нашарування людських страхів через анатомічні описи з книжки.

Частина I: Антропологія. Розмір сторінок 29 × 20 см. Тираж 1 прим.

Частина II: Три сестри. 138 × 60 см

Вихідною точкою для другої частини артбуку «Анатомія мішені» «Три сестри» — стали три мішені, намальовані у дворі харківської школи № 1. Художник розписав мішені скелетами, анатомічними деталями і прикрасив квітами, «документуючи» кожен крок цього мистецького процесу. Ці його замальовки разом з аркушами анатомічного посібника 1905 року стали основою другої частини артбуку, доповненого особистими історіями трьох сестер: Каті, Зої і Мусі — бабусі дружини Макова та її сестер.

Цей артбук можна прочитувати як таку собі загадку, адже художник пропонує читачам певні коди до розуміння історії. Мотив пазлу і загадки митець розвинув у роботі «Пазл Катерини», у якій звернувся до родинної історії своєї дружини.

Частина III: Три сестри. Книжка-килим. 138 × 60 см

У третій частині артбуку Маков далі розвиває тему особистих історій трьох сестер — Каті, Зої і Мусі, героїнь попередньої частини. У роботі Макова особисті історії, розказані на сторінках старих книжок, стають частиною історичної (суспільної) пам’яті.

Пояснюючи свою роботу, Маков згадував бомбардування Югославії 1999 року. Тоді, за його словами, значення мішені було трансформовано і використовувалося на позначення людей: «Я зрозумів, що вже неможливо використовувати мішень як знак. Життя відібрало його у мистецтва і перетворило знаки на реальних людей і їхні життя. …мої три сестри — це тільки малесенька крапля в цьому величезному морі втрачених життів».