Гліб Вишеславський, 1989, Екліптика, перформанс, тривалість невідома

Автор роботи

Категорія: Перформанс

Техніка: змішана, перформанс

Матеріали: картон, нитки, тканина


Створено: 1989 р.

Місце створення: Тверський бульвар (біля церкви, де вінчався О. Пушкін), Москва, РСФСР

Опис роботи

Перформанс в якому художник демонстрував щось на кшталт шаманського ритуалу.

Коментар дослідника

Твір можна умовно віднести до групи «Сучасна архаїка». Твори з цієї умовної групи датуються 1988 – 1990 роками. Художник, під впливом творчості Г. Юккера, Лонга, Мерца, Голултсворта і Бойса[1], переходить від двохмірного живописного зображення до просторових композицій, асамбляжів, інсталяцій та перформансів. Роботи цього періоду характеризуються лаконізмом форм, простотою матеріалів та експериментами з їх комбінаціями. Назва даної роботи пов’язана з космогонією, якою цікавився автор, адже Екліптика (Eclipse – англ.[2]) – це затемнення[3]. Щодо теми архаїки в цілому, автор, на час створення робіт, вважав, що це «цікаво, корисно, тому що це відкидало класику, відкидало канон і звертало до якихось первинних, нібито найважливіших речей. До того ж це була опозиція до соціального мистецтва. Здавалося, що це дійсність, важлива та зрозуміла кожній людині в усіх країнах, що архаїчні уявлення про світ – це універсальна субстанція[4]». Але за кілька років Вишеславський побачив, що для сучасної людини це вже пройдений етап і треба робити щось нове (так і з’явилася серія «Усвідомлення техніки[5]»).

В каталозі вказано, що перформанс проводився в 1988 році, при цьому фотографія перформансу відмічена 1989 роком[6].

[1] Гліб Вишеславський. Альбом. К.: Головне управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини КМДА. – 2004. – С. 19 – 20

[2] Примітка дослідника

[3] З особистої розмови Катерини Блудової з Глібом Вишеславським від 24.04.2016

[4] З особистої розмови Катерини Блудової з Глібом Вишеславським від 24.04.2016

[5] Примітка дослідника

[6] Гліб Вишеславський. Альбом. К.: Головне управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини КМДА. – 2004. – С. 18 – 21

Історична довідка

За спогадами художника: «1988 рік. Величезні зали ЦДХ (Центрального будинку художників [художника[1]]) на Кримському валі [валу[2]] що в Москві, у предвиставковій метушні. Йде підготовка до першої в історії СРСР виставки «західного авангардиста», та ще й якого – одного з основних об’єктів радянської критики. Це Г. Юккер, визначний художник сучасного мистецтва, давній «кумир» моєї генерації.

О. Рожин, організатор виставки, знайомить мене зі своїм гостем. Незважаючи на оточуючу метушню, він цілком спокійний і, здається, має багато часу. Наступні зусрічі показали, що це тільки поверхове враження. Цілком несподівано, з якоїсь тільки йому відомої причини, Юккер міг емоційно вибухнути. На декілька секунд. Мені було якось незручно показувати йому, метру, свої роботи. Пізніше у Москві пройшли виставки Розенквіста, Раушенберга, Кунеліса, зібрання Ленца – Шонберга, але жодна з них не буле до такої мір важливою для мене і моїх коллег – друзів, як Юккера. Йому вдалось втілити те, що в нас «таємно назрівало». Дивовижний лаконізм форми у поєднанні з внутрішнім світовим космізмом, що відкривався глядачеві лише у діалозі з твором, майже у співавторстві. Г. Юккер зіграв величезну роль в моєму розумінні проявів творчості, у бажанні освоїти нові мови мистецтва.

В ті часи Москва являла собою чудернацьку картину. Там подовгу жили художники з різних республік – Туркменії, Киргизії, Есторії, а також Сибіру та Кавказу. Спілкування з ними давало уяву не лише про традиції, а й про різні системи ставлення до мистецтва. Серед моїх коллег – друзів нескінчено точились розмови про архіїчні ритуали як основу мистецтва, про необхідність «смерті автора» заради справжньої творчості, про перевагу процессу творіння як такого перед власне твором. По руках ходили «саморобні», видрукувані на друкарській маниці, переклади Шпенглера і Фукуями. Їздили в Тарту до Лотмана. Крім вищезгаданого Юккера ми вчились у Лонга, Мерца, Голултсворта і, безумовно, Бойса. Саме тоді хтось зробив плакат – «не Бойса[3]». Опікувалось наше «коло» мистецтвознавцями С. Кусковим, В. Пацбковим, Н. Бриллінг. Були й виставки – «Лінії м’які та жорсткі», «Московський романтизм», в своїх майстернях проводили хепенінги С. Пономарьов і Г. Виноградов. Пізніше, завдяки підтримці колекціонера та мецената М. Корнілова, мені і С. Москвіну вдалось створити «Клуб 1/1» (назва, за моїм задумом, відображала однакову участь двох засновників в єдиному проекті), що провів декілька виставок у Москві, Італії та Німеччині. Виставляли «сучасну архаїку». Приймали участь, крім нас, Т. Азизова, О. Алексіїв, Т. Антошина-Машукова, О. Бєляєв, Г. Виноградов, А. Гарунов, Т. Добер, А. Литвин, Б. Мамонов, О. Петлюра, С. Пономарьов, К. Преображенський, А. Чернишов, О. Елмар. Майже всі з часов стали відомими художниками. На правах шановних гостей виставлялись В. Айзенберг, Ф. Інфанте, А. Олшванг. На жаль, «Клуб 1/1» швидко припинив свою діяльність після еміграції С. Москвіна до Франції і мого від’їзду до Києва, де починалась робота над журналом «Terra Incognita»[4]».

[1] Примітка дослідника

[2] Примітка дослідника

[3] Аллюзія до «Не бойся» (не бійся – рос.) (Примітка дослідника)

[4] Гліб Вишеславський. Альбом. К.: Головне управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини КМДА. – 2004. – С. 18 – 21