Пов'язані профайли художників
Початок художньої кар’єри Юрія Соломка припадає на кінець 1980-х років. У 1986–1992 роках він навчався в Київському державному художньому інституті в майстерні монументального живопису Миколи Стороженка. Виставкову діяльність почав 1988 року. У 1990 році Соломко, тоді ще студент, став членом сквоту на вул. Паризької Комуни, творча атмосфера якого багато в чому визначила його шлях. Для його ранньої творчості, як і для більшості художників Паркомуни, притаманні пошуки нової візуальної мови. Залишаючись вірним живопису, художник створював великоформатні роботи, у яких характерні риси постмодернізму (цитування й іронічне переосмислення минулого) поєднуються з типовою для українського мистецтва бароковістю, вираженою в динамічній візуальній мові, метафоричності, частому використанні мушлі як символу чуттєвості й вітальності.
На початку 1990-х Соломко знайшов свою оригінальну візуальну мову, пов’язану з географічними мапами, що її він розвиває і трансформує все життя. Першу роботу художник створив за кілька місяців до розпаду СРСР, коли повітря сповнювалося відчуттям свободи і кардинальних незворотних змін, коли географічна карта зазнавала величезних змін, а разом з нею трансформувалося власне самоусвідомлення та усвідомлення навколишньої дійсності.
Для Соломка «карта — один із найсильніших символів, які створила цивілізація. У ній так багато всього поєднано, що при роботі з одним із шарів під ним обов’язково з’являється щось нове. Єдине, чого немає в карті, — нематеріальних, невізуальних понять. Наприклад, такого поняття як час. Немає карти емоцій, переживань. А от для цього існує картина. Я схильний думати, що будь-яка картина і є картою почуттів»[1].
Перша робота, створена на основі карт, — «Ранковий туалет». Ідея народилася випадково. Подорожуючи Кримом, художник хотів купити карту місцевості, але на полицях книгарень, як це звичайно було на початку 1990-х, лежали лише шкільні політичні карти світу. Саме їх і взяв за основу автор. Тоді ж таки в книгарнях з’явилася «Жюстіна» Маркіза де Сада (подібну літературу еротичного характеру за радянських часів було заборонено) з репродукціями гравюр XVIII століття, які художник теж запозичив для своїх композицій. Сам він називає цю групу робіт «Проекціями», бо технічно для створення зображення на карті він використовував епідіаскоп.
Надалі Юрій Соломко трансформував винайдений ним творчий метод живописних проекцій на карти у сферу медіа-мистецтва і взявся експериментувати з фотографією. Захоплення фотографією пов’язано з перебуванням на стипендії в Клівленді (США). Роботи він створював шляхом накладання одне на одного двох знімків: людського тіла та географічної карти. Залишаючись відданим символам і знакам географічних карт та образам з історії мистецтва, художник створював нові серії фотографій, де герої з історії мистецтва вдало вписуються в поверхню континентів, образи яких повторюють обриси землі й океанів.
Потужна серія Соломка «Планета людей», у якій символіка карти поєднується з людським тілом як уособленням тіла Землі. Для роботи над проектом художник запросив людей з каліцтвами й іншими фізичними вадами, які стали результатом аварій чи природних катастроф. Через їхні скалічені тіла художник показав тіло Землі, яке потерпає від екологічних катаклізмів і воєн. Трансформовані тіла розміщуються на мапах гарячих точок планети і візуалізують процеси, які відбуваються в конкретних регіонах, а особиста трагедія зображеної людини набирає планетарного масштабу. Скажімо, в роботі «Аральське море» оголене тіло жінки з видаленою груддю — це символ трагедії Аральського моря, яке майже зникло — перетворилося на пустелю внаслідок екологічної катастрофи.
Продовжуючи працювати з людським тілом, Юрій Соломко 2003 року створив серію постановочних студійних фотографій. У його проекті «Регенерація» моделлю виступила дівчина з фізичними вадами, котру художник втягує в маскарадну гру і переодягання. На відміну від проекту «Планета людей», де акцент було зроблено на фізичних втратах і стражданнях у глобальному вимірі, проект «Регенерація» показав красу людського тіла, але через красу трагічного, що зазвичай приховується в суспільстві, нетерпимому до інакшості.
У проектах «Натурпродукт» (2007) і «Без ГМО» (2010–2014) Юрій Соломко повертається до традиційного живопису. Детально прописуючи зелені овочі, фрукти, численні банки з консервацією, художник дає їм яскраве, ба навіть «глянцеве» звучання і в такий спосіб ставить питання про існування сьогодні чогось «природного», «натурального».
Якщо перші карти Юрія Соломка були радше формальним пошуками, експериментами з новим матеріалом, то останні відкрито апелюють до геополітичного контексту, порушують складні проблеми сучасності. Художник дедалі частіше звертається до теми України, аналізуючи геополітичний і локальний контексти, іронізує над міфами й легендами, які міцно вкоренилися в українській історії. Тут можна згадати його роботу «Остання барикада», виконану 2008 року разом з кримськотатарським художником Ісметом Шейх-Заде. На тлі карти України зображено портрети самих художників, вони тримають довгі списи, які перетинають простір карти і схрещуються на території півострова Крим. Пророча багато в чому робота апелює до складної історії Криму, де перетинаються політичні інтереси кількох держав.
[1] Десятерик, Дмитро. Картографія почуттів: інтерв’ю з Юрієм Соломком // День. — 2000. — 19 жовтня (№ 190): http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/kartografiya-pochuttiv