Пов'язані профайли художників
Ім’я Юрія Лейдермана пов’язують насамперед із явищами одеського і московського концептуалізму, з мистецьким колом Андрія Монастирського, якого Лейдерман завжди вважатиме своїм учителем, із групою «Колективних дій» та послідовниками Іллі Кабакова. Творчу кар’єру Лейдерман почав 1982 року з участі в неофіційних квартирних виставках у Москві й Одесі. Важливий етап його творчості — знайомство 1982 року в Одесі із Сергієм Ануфрієвим і Леонідом Войцеховим. Разом вони становили кістяк Одеської концептуальної групи, до якої приєдналися група «Перці»[1], Ігор Чацкін і група «Мартинчики»[2]. У 1987 році Лейдерман закінчив Московський хіміко-технологічний інститут ім. Д. І. Менделєєва.
Одна з головних мистецьких рис Юрія Лейдермана — багатожанровість, або мультидисциплінарність. Його творчість існує на межі образотворчого мистецтва, літератури, кіно, етнографії. На думку Андрія Монастирського, «…рису багатожанровості, переходу з одного жанру в інший… породжено тим, що він [Лейдерман], вибудовуючи певну роботу в контурах певного жанру, водночас завжди має на увазі і критику цього жанру (аналогічно критиці ідеології), до того ж одразу на двох рівнях — на горизонті свого особистісного шляху, своєї історії та на горизонті долі і можливостей жанру на тому чи тому етапі розвитку сучасного мистецтва»[3]. Відтак роботи Лейдермана часто не надаються для означення за видами й жанрами: інсталяції наближаються до «живих» картин, а перформанси є елементами інсталяцій.
Творчість Юрія Лейдермана умовно можна поділити на кілька етапів. Для раннього етапу, що його сам художник називає навчальним або «домедгерменевтичним»[4], характерні іронія і провокація. Абсурдизація дійсності як художній метод простежується в перформансах «Способи вбивства прапором» (1984), «Виделка-автомат» (1983); у буквальному ілюструванні абсурдних віршиків/текстів, написаних художником, як-от «Может, бросить, и дать, прикоснувшись к столбу, прислонившись к пожарному крану» чи «Бить по стене и по черной жене». Андрій Монастирський називає цю лінію творчості «поетично-акціонною»[5], особливо потужною на початку 1980-х. Лейдерман повернувся до неї на початку 2000-х у перформансах «Хасидський Дюшан» та «Їхні руді голови маячать у вихорі обіймів».
До раннього періоду належать і його серії «Зошити», «Гербарії» та живописні роботи, у яких текст, з одного боку, виступає самодостатнім естетичним елементом, з іншого боку, включається в загальні смислові конструкти, породжуючи естетичні дискурси. У цих роботах за основу править принцип ілюстрування, коли картинка і текст повинні пояснювати одне одного. У зошитах Лейдермана текст і зображення, як правило, не мають нічого спільного, змушуючи глядача весь час даремно шукати сенс. І саме в цьому розриві й дисонансі виникає смисл, не пов’язаний із першочерговими елементами.
З 1987 по 1991 рік Юрій Лейдерман був учасником популярної московської групи «Інспекція “Медична герменевтика”» разом із Павлом Пепперштейном та Сергієм Ануфрієвим. У 1988-му він остаточно переїхав до Москви і зайняв одну з майстерень у знаменитому сквоті на Фурманному провулку.
Медгерменевтів відносять до покоління так званих младоконцептуалістів — кола людей, котрі «описують свої кордони через “груповий дискурс”»[6]. «Медгерменевтики» і «післямедгерменевтичний» періоди багато в чому схожі. Це хитромудрі, складно побудовані, розраховані на інтерпретацію композиції, у яких автора, за його словами, цікавило те, що сама інтерпретація може бути тілом роботи, тобто пластичний складник роботи і її дискурсивний інтерпретаційний складник можуть працювати на одному рівні[7]. У цьому плані показовим був проект «Найкраще і дуже сумнівне» (1992), у якому художник, по суті, «ілюструє» дві книжки Томаса Манна — «Зачарована гора» та «Визнання авантюриста Фелікса Круля». Дві складно побудовані інсталяції, насичені безліччю алюзій і посилань, демонструвалися у двох галереях, розташованих одна навпроти одної. Розгадування смислу перетворювалося на своєрідну «безнадійну» гру. І саме довгий коридор між галереями обертався на головний елемент виставки: там нічого не відбувалося, просто звучала музика.
Важливий проект, який був спробою вийти за концептуальний інтерпретаційний дискурс і з якого Лейдерман починає відлік самостійної творчості, — робота «Околиці Арнему. Виставка Сонсбік» 1993 року. Проект було реалізовано в невеликому голландському містечку Арнемі. На віллі Сонсбік, де відбувалася виставка, було встановлено дерев’яний поміст із факсом. Художник протягом чотирьох місяців їздив на велосипеді околицями містечка і писав вірші, у яких висловлював свої враження. За спиною у нього був портативний факс, за допомогою якого він передавав записи на віллу Сонсбік. Час від часу у виставковому просторі спрацьовував факс, із нього з’являлася порція паперу з віршами і незабаром вона провалювалася в щілину в помості. Ще в помості було зроблено два отвори, у які міг дивитися глядач, але нічого незвичного він там не побачив би, крім купи паперу і лампочки, яка ледь-ледь освітлювала простір. Ця робота — алюзія на відомий твір Марселя Дюшана Étant donnés, у якому є елемент підглядання, вуаєризму.
Для автора в цій роботі важливо, що споглядання, сама робота та її інтерпретація належать до абсолютно різних часових площин, що їх не може поєднати глядач, тобто робота існує на території часу, а не простору, заздалегідь зайнятого інтерпретацією[8].
У 2003 році Лейдерман почав довгогральний проект під загальною назвою «Геопоетика», у якому він змішує нації, історичні події і культурні феномени, створюючи щось на зразок орнаментальних живописних композицій. Митець звертається до складних, соціально навантажених понять, наприклад, «єврей», «грузин», «моджахед», але оперує ними вільно, як художник-абстракціоніст фарбами, створюючи в такий спосіб новий нетиповий кут зору на усталені й заідеологізовані поняття.
З кінця 2000-х років Юрій Лейдерман дедалі більше відходить від концептуальних практик і повертається до живопису, з якого починав ще на світанку свого творчого шляху. У живописних пошуках Лейдерман близький до естетики американських художників, представників абстрактного експресіонізму, серед яких Джексон Поллок, Марк Ротко, Роберт Мазервелл, Франц Кляйн, а також до японського живопису ХVІІІ століття.
Головна тема для Лейдермана — мистецтво в щілині між орнаментом і експресією, їх взаємовпливи і взаємовинятки. Сам художник так коментує свої живописні роботи: «Орнамент і пафос тільки більше ставлять одне одного під сумнів, бо пафос здається занадто натужним, а орнамент — розірваним і незграбним. Обидві ці іпостасі зливаються в обіймах і анігілюють одна одну у якомусь звільняючому недискурсивному стрибку»[9].
[1] Олег Петренко і Людмила Скрипкіна.
[2] Світлана Мартинчик і Ігор Стьопін.
[3] Monastyrsky A. Lyterary Objects and other works by Yuri Leidernan // Yuri Leiderman. Ensemblement. — Quimper: le Quartier, 2004. — 144 с. (Тут використано російський оригінал тексту Монастирського.)
[4] З інтерв’ю з Юрієм Лейдерманом 28 квітня 2016 року в Києві.
[5] Monastyrsky A. Lyterary Objects and other works by Yuri Leidernan // Yuri Leiderman. Ensemblement. — Quimper: le Quartier, 2004. — 144 с. (Тут використано російський оригінал тексту Монастирського.)
[6] http://www.conceptualism-moscow.org/page?id=1678
[7] З інтерв’ю з Юрієм Лейдерманом 28 квітня 2016 року в Києві.
[8] Там само.
[9] Реліз до виставки «Портрети та смуги» (галерея Vozdvizhenka Arts House). Режим доступу: https://32vozdvizhenka.com/vustavki/portreti-ta-smugi/