Яна Бистрова. Резюме. Дослідниця — Катерина Яковленко

Автор: Катерина Яковленко

Резюме

Пов'язані профайли художників

Яна Бистрова

Художниця Яна Бистрова народилася в 1966 році в родині українських інтелігентів — скульптора Бориса Бистрова та художниці Валентини Куцевич¹ (1942). Дід Бистрової, Володимир Адамович Куцевич² (1917, Лутище — 2012, Київ) був відомим радянським і українським архітектором, графіком, живописцем, скульптором. Про нього художниця згадує як про людину, яка собою та своїм навколишнім світом вплинула на мисткиню та її світогляд³.

Закінчила Республіканську художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка в Києві та Київський художній інститут. Сама художниця, розповідаючи про своїх вчителів, зауважила: «Хочеться відзначити Зою Лерман і Бориса Олександровича Литовченка. Обоє викладали в художній школі, обоє — чудові художники. Мій підвищений інтерес до кольору — від них. Потім — Микола Андрійович Стороженко, «формаліст». Він не тільки вчив, а й культивував місце для персонального художнього зростання. На його курсі «монументалки» опинилася вся та частина моїх однокурсників, з якими нас свого часу, на третьому курсі, спробували вигнати з інституту за відкритий нонконформізм»⁴.

У кінці 1980-х Бистрова одружується із молодим митцем Костянтином Реуновим, із яким була знайома з інституту. У 1989 році Реунов разом із друзями художниками Олегом Тістолом та Мариною Скугарєвою переїжджає до Москви в сквот на Фурманному провулку. Бистрова, яка вирішила все ж завершити навчання, живе фактично на два міста одночасно — у Києві та Москві.

Одним із перших її творів стає триптих «Весна у Баришівці», виконаний спільно із Тістолом та Реуновим у 1987 році. Кожен із художників самостійно виконав частину триптиху.

Ранній період активної творчості припадає на 1989-1990 роки. У цей час Бистрова створює великі живописні полотна, що «відповідали її внутрішній міфології» — це і сюжети особистого життя, і ремінісценції на історію мистецтва та літературу. Майже завжди її персонажі – жінки, зображені оголеними, або ледь прикритими. Як розповідає сама Бистрова, у часи інституту вона не могла собі уявити нічого іншого, ніж оголена жіноча натура. Цікаво, що й Зоя Лерман, про яку згадувала Бистрова, малювала переважно жінок та жіночі статури. Відкритість та емоційність живопису властива обом художницям — Лерман та Бистровій.

Важливими роботами Бистрової раннього періоду стає її експресивна та емоційна «червона серія» (1990) названа за кольором, який виступає формоутворюючим на полотні. Цикл робіт було написано в момент переживання особистої кризи — розставання з чоловіком і художником Костянтином Реуновим. Жіноча оголена фігура стає центром уваги мисткині в кожній картині — героїні з непропорційними та часто навіть огрядними тілами займають більшу частину полотна. Головними героями її картин стають жінки, переважно її знайомі та подружки. Так, наприклад, Бистрова часто була моделлю у мисткині Марини Скугарєвої, а Скугарєва зі свого боку часто позувала для Бистрової.

Червоний Бистрової особливий, вона використовує градацію цього кольору від яскравого до темного пурпурного. Маніпуляції зі фарбами дозволяють художниці на деяких полотнах досягти флуоресцентного ефекту. Зміна та градація кольору підкреслює і зміну емоційної напруги — жага, пристрасть, любов та ненависть. Через колір Бистрова звільняється від політичного, соціального та емоційного напруження. Її «червоний» позбавлений ідеології, він не має нічого спільного зі семіотикою кольору радянської доби.

На початку 1990-х років Бистрова вперше бере участь у виставках, у тому числі закордонних. У цей час вона переїжджає до Парижа. Через відсутність майстерні та брак місця вона переходить на менші формати — подекуди створює живописні картини переважно еротичного та інтимного характеру, робить графіку — невеликі ескізи на тему жіночої тілесності. У Парижі мисткиня починає вчитися програмуванню та дизайну, експериментує з фотошопом. Це дозволяє їй пробувати себе в інших видах та техніках мистецтва — шовкографії та фотографії. Як і в живописі, вона часто звертається до аналізу самої себе. За допомогою фотошопу художниця фрагментовано відтворює своє лице декілька разів. Як зауважує сама авторка, їй цікаво було споглядати за деформаціями. «Поява нових технік у моїй творчості була пов’язана з можливістю робити колажі на комп’ютері. Я робила щось на зразок цифрової аплікації з фрагментів фотографій. Мені було цікаво маніпулювати зображенням. Я могла займатися такою практикою до нескінченності», — згадує художницяЗ особистого інтерв’ю Яни Бистрової Катерині Яковленко від 01.07.2017.

У середині 2000-х у Парижі Бистрова облаштувала собі майстерню, що дозволило їй повернутися до живопису. Головний акцент в картинах цього періоду так само зроблений на кольорі. Сюжети Бистрової все більше пов’язані із природою — вона зображує різноманітні поля та сади, звертається до української тематики, зображуючи каштани та соняшники, або ж як на полотні «Home sweet home» — київський ландшафт.

Твори цього періоду вирізняються м’ясистою фактурою та декоративністю. «Я з великою увагою ставлюся до сліду, який залишають пензлі на полотні. Для мене це стало важливим із самого початку моєї роботи. Наприклад, у своїй серії «Червоних» робіт я користувалася круглими пензликами, які залишали слід, подібний до гусениці, такий мазок міг бути дуже довгим, але водночас і закрученим. Наприклад, у мене є в арсеналі флейци по 15, 20 та 35 сантиметрів»⁵, — зауважила мисткиня. Такий «округлий» слід характерний і для пейзажів початку 2000-х років.

Ці роботи Бистрова «інсталює» у певній послідовності, в якій кожне полотно є окремим елементом, однак, складені разом, ці полотна утворюють цілісну композицію на кшталт пазлу (Серія «Цвітіння»).

«Я отримую величезне задоволення від маніпуляції з геометричними конструкціями, які описують абстрактні математичні поняття. Тут напевно архітектурна спадковість дає про себе знати. Тож, подальша робота у живописі — варіації відповідей на описану вище проблематику»⁶, — зазначає мисткиня.