Пов'язані роботи художників
Жарти у дусі Троха починаються в салоні Divas Casa, де серед стильних меблів розвісили тридцять чорно-білих портретів мешканців зоопарку. Зняті для звичайного журнального репортажу тварини не просто красиві — у Троха зовнішність кожної з них майже скульптурна: і фантастичні відблиски на шкірі крокодила, і витонченої ліпки голова страуса, і могутні форми буйвола або верблюда однаково досконалі. Але чим помітніша краса, тим відчутніше приниження. Потворні старечі лишаї на прекрасному тілі зебри. Болісне постійне підглядання людей за тваринами крізь прути клітки. Огидливе право привласнювати собі чужу красу і свободу.
Зовсім нестерпні, нарешті, убогі дерев’яні вольєри барачного типу, які красень-верблюд на фото вимушений презирливо не помічати.
Схожість між людьми і тваринами у Миколи Троха теж є, але це схожість зовсім не байкового штибу. Про людські вади ведмідь або мавпа на його фотографіях навряд чи зможуть розповісти, зате вони чимало скажуть про абсурд людського життя. Відчувати цей абсурд менш за все здатні дорослі — у тих завжди стурбовані погляди, руки зайняті грошима, морозивом, колясками, бутербродами. А ось дитині, якщо вірити Троху, нічого не варто розділити вселенську тугу в очах тюленя — неусмішливих юних відвідувачів зоопарка його об’єктив на кожному кроці перетворює на таких же самотніх страждальників, як жираф або верблюд.
[ref]Фотофініш Миколу Троха згадали через півроку після смерті [Електронний ресурс] // Хрещатик. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/2480/art/1206047445.html.[/ref]