Ольга Петрова про Оксану Чепелик

Автор: Ольга Петрова

Опублікований коментар

Пов'язані профайли художників

«Щодо прозорості кордонів», каталог “Reichweite / Далекосяжність / Range”,
Київ: PC World Ukraine.
«…До раніше згадуваного майстра колажів С. Параджанова додамо імена художників Т. Сільваші (його просторовий проект «Малярство», ЦСМ, 2000 p.), інсталяції Олександра Бабака (твори 1994-2000 pp.), Оксани Чепелик – автора вигадливих, справді вражаюче артистичних або гіркотно-іронічних геппенінгів та відеоарту. Тема «народ-влада», або «вожді, які вони є», репрезентована Оксаною Чепелик у критеріях «онтологічного нігілізму» (за Гайдеггером). Це іронічно-трагедійний театр, абсурдистський вертеп, вигаданий і розіграний художником – представником молодшого покоління. Постмодерніст. прихильник медіа-арту О. Чепелик мислить концептуально. Вона – «поет лесакралізапії». Крім того, у творчості О. Чепелик фіксується простір підсвідомого, делогіку відсунуто алогізмами. Проект «Улюблені іграшки лідерів» доводить вичерпаність для” автора евристичного потенціалу не лише життєподібного мімесису, але й дегуманізованого авангардизму.
Мисткиня працює в царині нових технологій, бо на її думку «лише вони здатні втілити асоціативність Текстів буття в метафорах інформації. Постало питання зміни старої ролі мистецтва на роль актора в процесах трансформації світу… – говорить художниця. – Цей процес тісно пов’язаний з потужним ефектом комунікації та взаємин між людьми. Чи сприймають вони мистецтво як культурний текст? Альтернативне бачення нових медіа… Мистецтво, в якому я зацікавлена, базується на міждисциплінарному дослідженні реальності, метою якого є відкриття нового прочитання». Метафори О. Пінчука, О. Клименка, О. Бабака та О. Чепелик, поставлені в контекст експозиції, багато що дешифрують. Елітарний нігілізм О. Чепелик поряд з етнографізмом О. Бабака спрацьовують як потужний детонатор критичної лінії «Перехрестя» – дають широкий спектр асоціацій щодо трагічного образу України. «Кожна робота є моделлю національного із закодованою інформацією… Коду відповідав знак, символ».
…Покоління постмодерністів виросло в атмосфері абсурду нинішнього буття. За останні десять років виникло відчуття неприкріпленості, відсутності усталених цінностей. Усе непевне… Що буде завтра? Прихованість перспективи в житті у творчості породжує атипові (суб’єктивні) реакції на світ: гру, клоунаду, карнавалізацію мистецтва, а також безвихідь трагічних сюжетів у В. Цаголова, садистичні інтонації в О. Чепелик, гидливість сексуально заклопотаних дітлахів – проект О. Гнилицького і багато чого, що шокує глядача. Витончена театралізованість, гра у впізнаваних персонажів (Ленін, Гітлер, Ейнштейн), персоніфікація цих особистостей в садистських «дитячих забавках» – складний комплекс асоціацій, здогадів про щось у собі і в інших – істинне багатство проекту «маестро постмодернізму» О. Чепелик. її творчість самостійна, активна, щира, іронічна. В холодній грі авторського розуму, в її гротесковості, в тонкій єзуїтській усмішці очевидний високий клас постмодерністських одкровень. Тут, а не в шароварах (при всій повазі до традиційного) і не в стилізаціях чи кічовому варіанті псевдонародного слід шукати національне. Воно – в новому мисленні, у використанні цивілізаційних досягнень, технологій, у свіжому, незаштампованому погляді на світ, у бажанні бути вільним від забобонів, рудиментів не найсимпатичнішого суспільства, наслідків якого ми ще не позбавлені. З цим можна входити у світове естетичне співтовариство і в багатоманітності пошуку посісти в ньому чільне місце[1]

[1] Ольга Петрова. Мистецтвознавчі рефлексії – К.: Видавничий дім «KM Академія», – 2004. [Електронний ресурс]: http://www.100artists.com.ua/arts/663/667/2658.html