Пов'язані профайли художників
Олександр Верещак
Олександр Верещак народився 14 лютого 1971 року в Дніпродзержинську (нині — Кам’янське).
Навчався у Дніпропетровському художньому училищі ім. Євгена Вучетича (нині — Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж) на факультеті монументального живопису, потім у Харківському державному художньому інституті (нині — Харківська державна академія дизайну і мистецтв) на факультеті монументального живопису. У ХДХІ Верещак познайомився з художницею Маргаритою Зінець (Алфьоровою), з якою згодом утворив творчий дует.
Завершив навчання 1995 року, коли гостро відчувалася криза невідповідності академічної програми вимогам сучасного мистецтва. Закінчуючи факультет монументального живопису і готуючи дипломну роботу — вітраж під враженням від творчості Раушенберга, Верещак не уявляв, як після випуску продовжувати шлях у мистецтві. Десь поруч існували художні кола Сергія Браткова і Бориса Михайлова, виставки за кордоном у рамках культурного обміну міст-побратимів[1], у яких вони з Маргаритою Зінець брали участь. Та ключовою подією, яка визначила дальший художній шлях Верещака, сповнений активною виставковою діяльністю, став переїзд до Києва й участь у серії навчальних семінарів «Відеоконтекст» (1998), що їх організував у столиці Центр сучасного мистецтва Сороса. Учасники слухали лекції з історії й естетики відео-арту, які читав критик Ерккі Гутамо (Фінляндія). Марек Василевський і Мирослав Качмарек (Польща) провели низку практичних занять. Під час цих семінарів художники опанували багато нових інструментів для створення художніх робіт за допомогою різних відеотехнік, познайомилися з іншими відеоартистами, зокрема з Лесею Заяць, у співпраці з якою пізніше створили кілька робіт. На семінарах Олександр Верещак і Маргарита Зінець створили дві роботи й оформилися як творчий дует, який вів активну діяльність аж до розпаду 2005 року. Це були роботи «Сієста / Моменти»[2] та «Шпрехен зі дойч?»[3], де як основний художній прийом використано апропріацію — характерна риса польського відео-арту 1990-х.
Того самого року по завершенні семінарів дует Верещак—Зінець продовжив співпрацю з Центром Сороса і взяв участь у виставці «Кримський проект ІІ»[4] під кураторством Марти Кузьми. Згодом митці разом з Олександром Гнилицьким, Іллею Чичканом, Максимом Мамсіковим, Глібом Катчуком та іншими рушили до Польщі на виставку «Accommodation» під кураторством Олександра Соловйова[5]. Там художники провели багато часу, спілкуючись із місцевою арт-тусовкою.
Ще 1998 року відбувся перший Міжнародний фестиваль відео-арту і коротких фільмів Dreamcatcher[6] (куратор Надія Пригодич), який оприявнив небувале зростання популярності нових медіа. Верещака і Зінець теж запросили до участі.
Крім апропріації, художники пробують різні підходи в роботі з відео: двоканальне відео, як «Videoball»[7], де герої перекидаються м’ячем з екрану в екран; відеоінсталяцію, як «Місяць»[8], де місяць, переходячи з екрану в екран, проходить свої стадії в режимі реального часу.
Темп, що його дует набрав у перший рік виставкової діяльності, не спадав і надалі. У 1999 році Верещак і Зінець представили свої роботи на восьми групових проектах та відкрили першу персональну виставку «Sites abroad» у містечку Іпсвіч (Великобританія). Пара курсувала міжнародними медіа-арт фестивалями, іноді поодинці монтуючи свої роботи в експозиціях, щоб устигати бути у двох місцях одночасно; брала участь у кураторських проектах Наталі Філоненко[9], Надії Пригодич. Під кураторством останньої відкрилася друга персональна виставка Верещака і Зінець у співпраці з британським художником Джорджем Саксоном[10]. У ті часи відстань від ідеї до реалізації була дуже короткою: всі намагалися швидко втілювати задуми і мобільність медіа-мистецтва цьому сприяла. Отож на цій другій виставці не було ні Олександра Верещака, ні Маргарити Зінець, — її змонтували і відкрили без них, бо вони в цей час перебували за кордоном.
З 2000 року Верещак і Зінець брали участь у Київському міжнародному фестивалі медіа-мистецтв[11].
У 2001 році художники взяли участь у резиденції Ivent City в Bauhaus College (Дессау, Німеччина), яку було організовано як серію семінарів і лекцій з дизайну, архітектури й урбаністики та як лабораторію організації публічного простору старої залізничної станції у Франкфурті.
У 2001–2003 роках Верещак і Зінець уже не використовують у своїх роботах знайдені матеріали, натомість створюють власні, звертаючись до стратегій документального кіно, і водночас продовжують досліджувати виразні засоби відеомонтажу. Документуючи навколишню буденність, автори, крім того що фіксують дух часу, критикують засилля гламурних форм у мистецтві і мас-медіа (роботи «Come as you are»[12], «Солодка інтимність»[13], «Сходи»[14]).
Протягом 2003–2005 років дует Верещак—Зінець брав участь у багатьох міжнародних проектів, зокрема «Молоді українські митці» (куратор Пітер Дорошенко)[15] у США, бієнале відео-арту «Video Zone» (Тель-Авів, Ізраїль)[16], «За порогом» у рамках ярмарки «Арт-Москва»[17], «Difficult Body. Art initiative. The Last East European Show» у Сербії[18], «WRO 03 Globalica. 10th International Media Art Biennale» в Польщі[19], 2-й Празькій бієнале в Чехії (2005). Дует також приєднався до масштабних кураторських проектів Олександра Соловйова «Перша колекція» (2003), «Прощавай, зброє!» (2004), «Перевірка реальності» (2005) та ін.
Бурхлива виставкова активність дуету свідчить про їхню творчу спорідненість з міжнародною спільнотою медіа-митців чи, як тепер кажуть, «митців рухливого зображення» (moving image artist). Початок творчого шляху дуету хронологічно збігається з піднесенням українського медіа-мистецтва, а кінець — з поступовим його розчиненням і об’єднанням з іншими видами мистецтва.
У 2005 році дует Верещак—Зінець припинив свою діяльність. Маргарита Зінець покинула Україну і художню практику, а Олександр Верещак згодом повернувся до виставкової діяльності, але переважно з живописом, хоча його живописні серії не поривають з медіа-мистецтвом.
У 2009 році Верещак відкрив свою першу персональну виставку «Пласкі справжні»[20], де представив однойменну живописну серію. Роботи було створено на основі знайдених в інтернеті оцифрованих копій полароїдних знімків невідомого авторства. На фотографіях — не пов’язані один з одним сюжети, об’єднані лише засобом фіксації моменту. По суті оцифровані аналогові фотографії художник знову перевів в аналоговий стан живописними засобами. Митцеві вдалося передати своє зачарування особливим кольором полароїдних знімків, засвіченим переднім планом і випадковою різкістю. Стриманий колорит, аскетичне використання живописних засобів виводять на перший план той мерехтливий момент, що його намагалися вловити анонімні автори знімків.
У 2011 році Верещак продовжив створювати живописні твори на основі полароїдних знімків, знайдених в інтернеті. На виставці «Срібло»[21] він представив живописну серію у ще стриманішій кольоровій гамі, яка майже сходить у монохром.
Нині Олександр Верещак відійшов від медіа-мистецтва, натомість створює ситуативні інсталяції, як-от поп-артова «Терпи. Забудь»[22], та живописні серії. Проте їх не можна сприймати без розуміння того, що художнє мислення Верещака сформувалося через медійні практики 1990-х років в Україні та під впливом європейських традицій медіа-мистецтва, що їх художник освоював під час резиденцій і міжнародних арт-фестивалів.
[1] Виставка «5+5» (1997, галерея «Каленхоф», Нюрнберг, Німеччина.
[2] Верещак—Зінець. Сієста / Моменти. 1998. Відео, 02′ 51″.
[3] Верещак—Зінець. Sprechen sie Deutsch? 1998. Відео, 12’ 43″.
[4] Виставка «Кримський проект ІІ» (Лівадійський палац, Ялта, АР Крим, Україна).
[5] Виставка «Accommodation / Місце мешкання» (галерея «U jezuitów», Познань, Польща).
[6] Міжнародний фестиваль відео-арту і коротких фільмів Dreamcatcher (1998–2001, Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Галерея РА, кінотеатр «Жовтень», Київ, Україна).
[7] Верещак—Зінець. Videoball. 1998. Двоканальна відеоінсталяція.
[8] Верещак—Зінець. Місяць. 1998. Відеоінсталяція.
[9] Виставка «Дві сторони» (2000, ЦСМ Сороса, Київ, Україна).
[10] Виставка «Без назви» (2000, галерея L-art, Київ, Україна).
[11] KIMAF 2000. Alter Natura. Київський міжнародний фестиваль медіа-мистецтва (Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ, Україна); KIMAF 2002. Київський міжнародний фестиваль медіа-мистецтва (2002).
[12] Верещак—Зінець за участі Лесі Заяць. Come as you are. 2003. Відеоінсталяція.
[13] Верещак—Зінець. Солодка інтимність. 2003. Слайд-шоу, 06’ 37″.
[14] Верещак—Зінець. Сходи. 2001. Закільцьоване відео.
[15] Виставка «Молоді українські митці» (2001, INOVA, Мілуокі, США).
[16] Video Zone. Бієнале відео-арту в Тель-Авіві (2002, Тель-Авів, Ізраїль).
[17] Проект «За порогом» у рамках фестивалю «Арт-Москва» (2002, Центральний будинок художника, Москва, РФ).
[18] The Last East European Show (2003, Белград, Сербія).
[19] WRO 03 Globalica. 10th International Media Art Biennale (2003, Вроцлав, Польща).
[20] Виставка «Пласкі справжні» (2009, Kiev Fine Art Gallery, Київ, Україна).
[21] Виставка «Срібло» (2011, галерея «Карась», Київ, Україна).
[22] Олександр Верещак. Терпи. Забудь. 2014. Настінний розпис, акрил, двостороння інсталяція. Розміри невідомі.