Олександр Соловйов. Текст до виставки «Живописний заповідник І», 20.02.1992


Опублікований коментар

Виставка «Живописний заповідник» в рамках програми «Марафон-бліц», що проводиться Галереєю сучасного мистецтва України «УКV», репрезентує вісьмох художників з Києва, Полтави, Харкова та Ужгорода. Художники ці поєднані ідеєю  в чомусь співпадаючих пошуків у галузі живописної мови. Ідеєю не жорсткою, але швидше м’якою.

Усім їм притаманні почуття колористичної гармонії, висока культура кольору, що дає можливість створювати складну, глибоку гаму тонких, нюансованих кольорових відношень.

І все ж, володіючи схожим, що на сьогодні усе рідше трапляється, воістину заповідним спорідненням, їхні пошуки разом з тим мають різну спонукальну причину (де більш філософську, де більш специфічно формальну), спираючись на різні традиції (і європейський мінімалізм, і американський абстрактний експресіонізм, і вітчизняний іконопис), розрізняється характером своєї живописної матеріалізації (більш ірраціональним чи більш розважним письмом, послідовною абстрактністю чи її сполученням з елементами предметності й фігуративності, фактурними ефектами чи саркалізоаним гладкописом, монозромною аскезою чи декоративною насиченістю кольору…)

Не складаючи якийсь один гурт, ці художники водночас єдині в своїй відданості певному живописному пластицизму. Такого роду фундаментальні пластичні пошуки пошуки ще недавно, в період буму трансавангарду, спирались анахронічним відголосом авангардизму, що наражався на скепсис. Одначе, зміцнілі в світовому мистецтві по закінченні цього буму парості «нового формалізму» знову повертають багатьох художників до світу «чистих сутностей» мистецтва, до іманентних реліктів власне живописних форм. З одним із варіантів такого повернення й ознайомлює нас «Живописний заповідник».