Пов'язані виставки
[…] Жодна жінка, яка брала участь у цьому проекті не змогла усвідомити цю акцію як спробувати довести свою спроможність упевнено протистояти чоловічому домінуванню в мистецтві. […]
Наталя Філоненко зібрала під одним дахом і чоловіків, і жінок, сподіваючися, що це буде спроба «з різних точок зору роздивитися жіночу сутність, причини і наслідки не тільки жіночого рабства, а й розкріпачення, що набуло у ХХ ст. тотального характеру». Але цього не сталося. Жінки не змогли поставити знак «рівняння». Агресивні роботи Катрін Мате Бюрендт, залізна сукня Ірини Ластовкіної, витончені твори Олеги Петрової, «приколи» Валерії Трубіної та інших розбилися об художню усмішку братів Чичканів, кіно Юрія Сенченка та Арсена Савадова. Акція перетворилася на дотепний жарт, мистецький розіграш, веселе обдурення в традиціях лівого мистецтва середини дев’яностих років, де власне життя стало жартом та обдуренням.
Не знайшлося на виставці й місця для вирішення стрижневої теми фемінізму – сексу та любові. І хоча тут не було вини організаторів (клята цензура), виставка дуже через це програла. Проте все ж одна суто феміністична робота і за духом, і за формою в експозиції була – фотографія Миколи Троха. Там була зображена напівоголена вагітна дуже молода жінка. Вона стоїть у профіль, демонструючи округлість свого великого живота і впевнено, велично дивиться на фотографа, а зразом – і на всю чоловічу громаду. Мовляв, ви теж можете мати такі животи, але ж там, крім кишок та жиру, ніколи нічого бути не може.