Пов'язані профайли художників
Пов'язані роботи художників
Оглянувши масив Трохових знімків, розумієш, що їхній автор наче прикидався своїм у світу гламуру. Прокравшись туди, він заповзявся бешкетувати на території силіконових губисьок та віддепільованих, віддефільованих ніг, припудрених сідниць та притуманених зіниць. Конрад Валленрод цього примарного світу, він так і не дочекався свого «часу Ікс»; трікстер-Локі так і не запалив свій бікфордів гнотик. Навпаки, світ гламуру завдяки його бешкетам пережив цілюще оновлення і – принаймні на трохових знімках – став видаватися у чомусь гуманним та по-людські непередбачливим – чого насправді за ним ніколи не водилося. Розамурити (адже найбільший його гріх: ілюзія щастя, міраж коханя) його вдалося на якусь мить – для нього насправді «зоряну», про що він вже ніколи й не здогадається: тупенький він, наш вітчизняний гламур; тупенький та невдячний. Шаленство «кордонної ситуації» пережив він, наприклад, у особі однієї з красунь, що їй Трох, геть роздягнувши … запхав до рота живого коропа. Це, мабуть, одна з найбільш знакових робіт митця. На обличчі у персонажа неземний відчай, абсурд оральності … і відчай-душна надія: можна ж виплюнуту того гидкого слизького коропа! А проте за гримасою скривдженої красуні – певна риска, крапка незворотності. Це стає очевидним, якщо поглянути на попередню світлину за участі тієї ж красуні: сумно вона сидить за столом, зиркаючи на кількох коропів на ньому розкладених. І вже приречена, вже сумна … з ледь розквашеними, розкапущеними губами.
Розгламурений амур мститься нівроку. Навіть у межах одного, окремо взятого, знімку.