Микола Трох. Резюме. Дослідниця – Тетяна Жмурко

Автор: Тетяна Жмурко

Резюме

Пов'язані профайли художників

 

« …«ставлячи кард», я не ставлю перед собою мету відтворити ситуацію, яку не довелося «зловити» в житті. Це документальні зображення підсвідомих, таємних бажань, прихованих пристрастей, мікродослідження чуттєвих і психологічних моментів, які людина забороняє собі виявляти відкрито. Я дивлюся на життя, як на театр, в якому актори постійно імпровізують свої ролі»[1]

З «Маніфесту» Миколи Троха, написаного ним в кінці 1990-х років, в якому художник формулює свої ос-новні естетичні засади та занепокоєння сучасною ситуацією, в якій фотографія поглинається рекламним медіумом та стає лише частиною пропаганди та маніпуляції.

Микола Трох (Трохимчук) народився в 1961 року в м. Любомль, що на Волині. Більшість його біографічних даних та датувань перетворилися з часом на міфи та легенди, як і він сам, тому складно перевірити їх достовірність. Напевно ми знаємо, що він не мав професійної освіти фотографа чи художника. Свій псевдонім «Трох», який є скороченням від його прізвища Трохимчук здобув у 1989 році, як зазначає Олег Сидор-Гібелинда в одній з небагатьох статей про художника. В ній же ми знаходимо інформацію, що переїхавши до Києва він навчався малярству в місцевому Домі піонерів, а також графікою у киянина Грищенка. [2] Якийсь час працював слюсарем на заводі ім. Артема.

Діяльність Миколи Троха як фотографа починається з 1990-х років. З одного боку – час повної вседозволеності та відсутність моральних кордонів, в тому числі естетичних, з іншого – економічний занепад. Ця специфіка часу чи не найкраще відтворилася в роботах Троха. Він потрапляє у сквот «Паризька комуна», що має великий вплив на його творчість та світогляд. Проживаючи якийсь час у сквоті Трох детально документує життя його мешканців, їх безкінечні вечірки, приватне життя та мистецькі акції. Незвичні або деформовані ракурси, фрагментарність, гротеск, провокаційний вихоплений момент, так можна охарактеризувати документальні роботи того періоду.

В своїй роботі Трох відходить від прямих фотографічних методів та завжди тяжіє до експерименту, навіть в звичайних репортажних кадрах. Великим блоком є експерименти з кольором. Микола Трох розфарбовує чорно-білі аналогові фотографії аніліновими фарбами, створюючи яскраві образи. В його творчості 1990-х: експериментах з кольором, відношенню до тіла та «краси» – відчувається вплив чеського фотографа Яна Саудека (Jan Saudek), відомого своїми відвертими постановочними фотографіями, які він часто розфарбовував аніліновими фарбами. Але, на відміну від Саудека, в роботах Троха менше естетизації, театральності або навіть карнавальності, в них чітко простежується час та місце, те що можна було б назвати «відбитком буремних 90-х».

80leta6
Ян Саудек, 1988, О, ці дивовижні сестри Ф.!
Troh_Profile_Artwork_1990_i_Bez_nazvy_14_20160701_by_Zhmurko.docx
Микола Трох, 1990-і, Без назви, розфарбована ч/б аналогова фотографія

 «Мій метод можна було би визначити як ствердження норми, краси, гуманності від противного. Предмет зображення для мене – те, що обурює, викликає душевний дискомфорт, відчай. Бруд, дурість, марнославство світу»[3].

Так визначає свою власну естетичну позицію Микола Трох у своєму «Маніфесті». Більшість його постановочних фотографій було зроблено біля однієї стіни його майстерні, з досить виразною фактурою. Його фотографії часто відверті, навіть порнографічні, але оголене жіноче і чоловіче тіло так чи інакше залишаються у Троха в полі естетики.

Troh_Image_by_Ginsburg_Artwork_1994_Pornografiya_dzerkalo_nashogo_zhyttya_installation.jpg
Микола Трох, 1994, Порнографія – дзеркало життя, інсталяція

Знаковою в творчості Троха є його перша персональна виставка-акція  «Порнографія – дзеркало життя» 1995 року, яка багато в чому визначила його творче обличчя. В музеї «Київська фортеця» художник виставив триптих, центральна частина якого зображала похилого віку жінку, в шкільній формі, з задраною спідницею. Ліва – звичайне дзеркало, куди міг заглянути кожен глядач, а права – похмурий пейзаж з магазином-халупою з написом «ОСЯМ». Це власне пейзаж його рідного міста Любомль, до якого завжди повертається художник. Критична по відношенню до суспільства та оточуючого світу акція визначає складний час змін, якими були 1990-і, де взаємовідношення між людьми в політиці, культурі, суспільстві можна описати через статеву сферу, а життя перетворюється на суцільну порнографію. Подібна позиція не була унікальною в той час, таке ставлення можна помітити і у художників групи «Паризька комуна».

З 1999 року життя Миколи Троха пов’язане з журналом «НАШ», для якого він став автором та ідеологом. Знімав репортажі фотографії для комерційних журналів. Успішний в сфері моди, визнаний Кращим фотографом року, отримавши Гран-прі на конкурсі «Міс фотомодель, фотореклама-91».

Помер зранку 25 серпня 2007 в м. Києві через серцевий напад та зловживання алкоголем.

Що стосується архіву Миколи Троха, то це словосполучення саме собою стало своєрідним фантомом. Існує думка, що постійно переїжджаючи з квартиру на квартиру Трох поступово розгубив свій архів. Він і справді не мав постійного помешкання, але за спогадами його друзів, до своїх плівок ставився дуже обережно, все було систематизовано, підписано і зберігалося в належній якості. Тому, вірогідно, це черговий міф. Точно знаємо, що частину речей сам художник передав краєзнавчому музею свого рідного міста Любомль; частина зберігається в спеціально створеному фонді, яким опікується Петро Маркман, друг та людина, яка підтримувала Троха до його смерті; галерея «Ірена», яка співпрацювала з художником має в колекції роботи. В 2012 році на сайті журналу «Наш», ідеологом якого був Микола Трох, опублікували новину про начебто знайдену валізу з архівом художника, яка декілька років зберігалася у двірника на вул. Шовковичній, де він тимчасово мешкав, що теж не перевірено. По факту, архіву Миколи Троха, систематизованого і доступного на сьогодні не існує, як і не проаналізована належним його чином творчість. В 2013 році Вікторія Мироненко захистила дисертацію в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури на тему «Особливості мистецтва фотографії Києва доби незалежності», де  велику увагу приділяє саме Миколі Троху.

[1] НИКОЛАЙ ТРОХ. ЧАСТЬ 2. \”МАНИФЕСТ\” [Електронний ресурс] // Журнал \”НАШ\”. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://www.nashizdat.com/blog/photo/25.html.

[2] Сидор-Гібелинда О. Розгламурений амур / Олег Сидор-Гібелинда. // Fine Art. – 2009. – С. 44–49.

[3] НИКОЛАЙ ТРОХ. ЧАСТЬ 2. \”МАНИФЕСТ\” [Електронний ресурс] // Журнал \”НАШ\”. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://www.nashizdat.com/blog/photo/25.html.