«Київська мистецька зустріч». Резюме. Дослідниця — Ксенія Утєвська

Автор: Ксенія Утєвська
Резюме

Пов'язана бібліографія

Kyivska_mystetska_zustrich_Bibliography_by_Utievska_20160606

Пов'язані виставки

Київська мистецька зустріч

Виставка «Київська мистецька зустріч» («Kiyiv Art Meeting»), організована куратором державної галереї «Аліпій» Валерієм Сахаруком у співпраці з Єленою Селіною та Робертом Румасом в київському «Українському домі», стала однією зі знакових подій в історії сучасного мистецтва України 1990-х років. За підтримки Міжнародного фонду «Відродження» на виставці мали бути представлені твори польських, російських та українських художників, які згодом стали найвизначнішими представниками сучасного мистецтва у своїх країнах. Шляхом репрезентації нового мистецтва трьох посткомуністичних країн, тісно пов’язаних між собою історично та географічно, проект мав на меті подолати культурну інформаційну ізоляцію України, звернути увагу на необхідність створення інфраструктури для розвитку сучасного мистецтва та вписати Україну у ширший європейський контекст[1]. Це був перший міжнародний проект такого масштабу і водночас перша цензурована виставка сучасного мистецтва у незалежній Україні.

Підготовка «Київської мистецької зустрічі» тривала більше року. Перші ідеї проекту виникли у Валерія Сахарука під час участі у конференції «Культура доби перелому» («Culture of the Time of Transformation»)  у лютому 1994 року в Познані. Там він познайомився з польським куратором Ришардом Станіславським, який презентував концепт виставки «Європа, Європа», що мала відбутися пізніше у Бонні. Метою цієї виставки було розширення поняття європейського мистецтва за межі західної Європи і включення до нього посткомуністичних східноєвропейських країн. Вибір Станіславського охоплював Польщу, Угорщину і Росію, але Україна лишилася поза його увагою. Це надихнуло Валерія Сахарука створити проект, що включив би Україну у наново винайдену після падіння комуністичних режимів Європу.

На тій самій конференції Сахарук познайомився з Ришардом Зяркевичем, директором державної галереї в Сопоті, з якою співпрацював також Роберт Румас, художник і майбутній співкуратор «Київської мистецької зустрічі». Завдяки цим зв’язкам визначився склад польських художників, яких Валерій Сахарук включив у виставку. Це був сам Роберт Румас, Конрад Кузишин, Катажина Козира, Збігнев Лібера, Пьотр Вижиковський, Ярек Бартолович, Гжегож Кламан та Пьотр Ярос. Їхні роботи були представлені у рамках польської частини «Київської мистецької зустрічі», яка носила назву «Антитіла» та майже повністю повторювала однойменну виставку Роберта Румаса, що відбулася у Замку Уяздовському в липні-серпні 1995 року і анонсувалася як частина майбутнього міжнародного проекту в Києві. Ця виставка також включала роботи Павла Альтхамера, Гжегожа Швєртня та Алісії Жебровської, але їх у Києві не було, зокрема, через те, що було прийняте рішення не демонструвати найрадикальніші твори (наприклад, «Народження ляльки Барбі» Жебровської).

Восени 1994 року Валерій Сахарук відвідав Москву, плануючи спочатку запросити галерею «Риджина» до участі в проекті. Володимир Овчаренко, власник галереї, цікавився українськими митцями і приділяв велику увагу творам Олега Голосія, але співпраця з «Ріджиною» не склалася. У січні 1995 року, під час другого приїзду в Москву, Валерій Сахарук познайомився з Єленою Селіною і запросив «XL Галерею» на «Київську мистецьку зустріч». У російську частину виставки увійшли проекти, які презентувалися у галереї протягом 1995 року, так само з анонсом майбутнього відкриття у Києві. Це були роботи груп АЄС та ФЕНСО, Геннадія Устіяна і Тетяни Ліберман, Олега Кулика, Людмили Горлової та Олексія Бєляєва, а також робота Анатолія Осмоловського, що була створена вже в Києві.

Для української частини Валерій Сахарук відібрав роботи Василя Цаголова, Ігоря Подольчака та Ігоря Дюрича (Фонд Мазоха), Олега Тістола та Миколи Маценка (Нацпром), а також Валентина Раєвського, з яким він тісно співпрацював під час підготовки виставки. Фонд Мазоха і Цаголов представили створені раніше роботи, а Раєвський і Нацпром створили нові інсталяції. У тексті «В очікуванні великих перемог», що відкриває український розділ каталогу, Валерій Сахарук визначає цих художників як таких, що «стоять осторонь битого шляху, по якому рухається численний революційний загін»[2]. Сам текст починається із твердження, що «українське мистецтво перебуває в стані неоголошеної громадянської війни», – твердження, яке пояснює прикметну відсутність інших визнаних художників в українській частині виставки і вказує на конфлікти у локальному мистецькому середовищі, в контексті яких відбулася виставка.

Співкуратори Валерія Сахарука Єлена Селіна і Роберт Румас самостійно визначали зміст і спосіб презентації своїх проектів, через що всі три складові «Київської мистецької зустрічі» існували окремо і не були пов’язані між собою. У передмові до каталогу виставки Валерій Сахарук пояснює це свідомим утриманням від спроб поєднати складові проекту у єдине ціле, натомість акцентуючи увагу на «тріщинах і невідповідностях, властивих сучасній дійсності»[3]. Та незважаючи на артикульовану кураторську позицію, критики, зокрема, Надія Пригодич, відзначили очевидну суперечливість такого підходу: без активного діалогу у міжнародному проекті зникає власне саме «між» і проголошена «зустріч» не може відбутися[4].

На відміну від попередньої великої групової виставки – «Мистецьких імпресій» – експозиція «Київської мистецької зустрічі» охоплювала всі три перші поверхи «Українського дому». На першому поверсі, на тому самому місці, де раніше стояла скульптура Леніна, була створена site-specific інсталяція Тістола і Маценка «Проект українських грошей». Показово, що місце Леніна, який був на всіх номіналах радянських банкнот, посів славнозвісний кондотьєр Гаттамелата – водночас історична особистість, шедевр, створений Донателло, та добре відомий учням художньої школи образ для постановок. Саме його портрет в обрамленні кахлевого рушника  був розміщений у центрі інсталяції. Зліва від неї була розташована робота Валентина Раєвського «Рожевий кенотаф» – третя частина великого проекту «Сховище для Бога», що являла собою прозору вітрину, підсвічену рожевим світлом, із обліпленою пір’ям кінетичною скульптурою всередині. З ескізу цієї роботи в каталозі виставки можна побачити, що, створюючи її, Раєвський спирався на образи блазенського весілля у Льодяному домі і продовжував своє дослідження пам’яті і культурної географії. З правої сторони від «Проекту українських грошей» був розташований невеликий павільйон Фонду Мазоха, змонтований з виставкових стендів. Всередині павільйону на чорних стінках були представлені інтагліо Подольчака, а зовні, на білих стінках – банери із документацією проектів «Мавзолей для президента», «Останній єврейський погром» та «З Днем Перемоги, пане Мюллер». На другому поверсі, на стіні між малим і великим виставковими залами, експонувався кольоровий фотофільм (або, як зазначено у каталозі, фотофільмоповість)  Василя Цаголова «Вимушене насилля», яка пізніше стала називатися «Кримінальний тиждень».

На другому поверсі експонувалися роботи польських художників. У малому залі справа від входу була розташована серія фотографій Конрада Кузишина «Стан ІІІ», а зліва – інсталяція Збігнєва Лібери «Купальник». Заходячи в зал, глядач одразу ж бачив одну з найважливіших робіт польської частини – «Узи крові»  Катажини Козири: розташовані вряд чотири великоформатні фотографії, на яких сама Козира та її сестра з ампутованою ногою лежали оголені на фоні червоного хреста та червоного півмісяця. Створена під враженнями від Балканської війни, ця робота тематизувала війни на релігійному ґрунті і долю жінок, протиставляючи родинний зв’язок між беззахисними сестрами конфлікту патріархальних релігій: християнства та ісламу. (Пізніше у Польщі, після спроби експозиції у публічному просторі ця робота викликала хвилю протестів з боку консервативних релігійних організацій).  Далі, у великому залі в лівій частині була розташована інсталяція Ярека Бартоловіча «Трансформація» і мав відбутися перформанс Пьотра Вижиковського. У правій частині залу знаходилася робота Роберта Румаса «Готовальня і формочки», що складалася з вертикального триярусного акваріума, в якому знаходилися тавра у вигляді свастики, зірки Давида та інших політичних та релігійних символів, а навпроти нього – пісочниця з аналогічними формочками.  Поряд була розташована робота Гжегожа Кламана «Економія тіла»: три металеві контейнери із фрагментами внутрішніх людських органів під прозорим склом. Також в цьому залі на стіні перед входом експонувалася серія фотографій Пьотра Яроса «Umarmen» («Обіймати»).

Весь третій поверх був відведений для російської частини «Київської мистецької зустрічі». На сходах, які туди вели, експонувався «Балкон» Антолія Осмоловського: справжній балкон із плакатами на ньому, з якого художник мав виголошувати промову. Інші проекти експонувалися у спеціально збудованих з виставкових модулів нішах. Була представлена робота групи АЄС «Сімейний портрет в інтер’єрі» – дві фотографії, між якими були натягнуті червоні нитки, із розсипаними на підлозі нігтями. На фотографіях Тетяна Арзамасова та Лев Євзович, учасники АЄС, розрізають ножицями шкіру на своїй шиї. Також були представлені слайд-проекція Людмили Горлової «My Camp» (її в каталозі немає, бо робота була включена у виставку перед самим відкриттям) та інсталяція Олексія Беляєва «Щелепи». Особливо провокаційним виявився фотопроект Олега Кулика «Кінець історії, або Кулик в гостях у імператорів», де художник імітує статеві акти з восковими фігурами історичних особистостей в одному з петербурзьких музеїв.  Геннадій Устіян презентував «Між щоденник для небагатьох» – серію фотографій і текстів, що наслідували стиль оголошень з рубрики знайомств для гомосексуалів. Також був представлений «Мій щоденник для небагатьох 2» Тетяни Ліберман і інсталяція групи ФЕНСО «О, Базак».

Якщо російська і українська частини «Київської мистецької зустрічі» були спробами вибірково показати локальну мистецьку сцену, то польська частина, яка вже експонувалася у Варшаві і спричинила гостру полеміку, була проблемно-орієнтованим проектом. «Антитіла» стали важливою подією в історії польського критичного мистецтва, вперше представляючи тіло і тілесність крізь призму політичної і феміністичної критики. Зміст проекту пояснюється у тексті Малгожати Лісевич в каталозі київської виставки так: «Цей показ робіт є своєрідною розповіддю про зв’язки польського мистецтва з польською дійсністю, в якій дійсність виконує роль агресора. «Антитіла» сповіщають про позицію протесту і незгоди. Роботи художників проголошують своєрідну алергізацію вразливості митців на проблеми, які впливають на формування польського сьогодення»[5]. На відміну від польського проекту,   кураторське визначення українського та російського проектів обмежувалося лише питаннями про внутрішні процеси у мистецьких середовищах України та Москви відповідно.

Незважаючи на унікальний склад і масштаб «Київської мистецької зустрічі», її зміст і значення залишилися в тіні конфліктів, що сталися у день відкриття, 3 листопада 1995 року. Через ці конфлікти проект був частково закритий і його офіційне відкриття так і не відбулося. Спочатку, незадовго до запланованого відкриття, стався конфлікт адміністрації «Українського дому» із російськими митцями і кураторами. Російська частина, зокрема роботи Олега Кулика та Геннадія Устіяна, були названі керівництвом «Українського дому» «порнографічними»[6]. Під час монтування експозиції затверджені заздалегідь роботи заборонялися і замінялися. Водночас (і можливо, невипадково) у приміщенні виникли технічні проблеми: у залі зникло світло і художники були змушені презентувати свої роботи при аварійному освітленні.  Іншою непередбачуваною подією став прихід на виставку представників Національної гвардії, які проводили святкування в цей день в «Українському домі». Вони власноруч знищили роботу Фонду Мазоха «Останній єврейський погром», яку Ігор Подольчак та Ігор Дюрич експонували до того на акції в галереї Гельмана. Це були банери із зображеннями пам’ятника погрому, на якому було намальовано свастику і написано учасниками акції нецензурні гасла. Експонування саме цих банерів, із гаслами,  на фронтальному боці павільйону Фонду Мазоха не було узгоджено з Валерієм Сахаруком і може бути інтерпретовано як свідома провокативна відповідь на дії адміністрації стосовно російських художників. З двох стратегій, описаних в одному з оглядів виставки, – «обіграти скандал, який виник, доводячи його до кульмінації» або «більш агресивно обстоювати свою позицію – дзвонити, писати, домагатися»[7] – Подольчак і Дюрич обрали першу. Крім їхньої роботи гвардійці також забрали плакат Анатолія Осмоловського, на якому було зображено свастику зі вписаною у неї цитатою Жіля Делеза «Маси не були ошукані, вони жадали фашизму»[8].  Перформанс Пьотра Вижиковскього із залученням агітаційних матеріалів польських політичних партій також не відбувся[9]. Зважаючи на ці події, російські учасники «проявили незвичайну стійкість та політичну пильність»[10] і демонтували свою експозицію одразу після відкриття, що так і не відбулося.

Конференція «Нове мистецтво України, Росії і Польщі», що мала проводитися 4 листопада, теж не відбулася у запланованому форматі. Виставку, за винятком знищених робіт та відсутньої російської частини, можна було оглянути до 19 листопада. Втім, детальної фотодокументації проекту не лишилося, і єдиними публічними джерелами про нього лишається каталог, виданий до події, та декілька оглядів у пресі. В усіх оглядах засуджується знищення робіт і перешкоджання відкриттю виставки, а Констанс Узвишин, літературна редакторка каталогу, у статті в «The Kiev Post» прямо назвала цензурою дії адміністрації «Українського дому», головою якої тоді була Лариса Хоролець, колишня міністр культури УРСР[11]. На вірність адміністрації репресивним ідеологічним принципам радянської доби також вказав Андрій Ковальов, називаючи керівництво «Українського дому» законсервованою з часів Музею Леніна агентурою[12].

Після цих подій Валерій Сахарук прийняв рішення не йти шляхом відкритої конфронтації з адміністрацією, але й не лишатися в «Українському домі». Він звільнився, і галерея «Аліпій» припинила своє існування.  Протягом кількох подальших місяців через інтерв’ю і публікації в пресі Валерій Сахарук намагався захистити свій проект, ініціювати публічний діалог та проаналізувати причини конфліктів, що сталися. На його думку, важливу роль у тих подіях відіграли не тільки відсутність необхідної для міжнародного мистецького проекту інфраструктури, проблематичні відносини між державними культурними інституціями, суспільством і митцями, але й глибоко конфліктні стосунки («тусовочні» сварки, як їх називає Галина Скляренко[13]) в самому мистецькому середовищі Києва, яке тоді перебувало у згаданому вже в стані неоголошеної війни. Цю війну можна трактувати як боротьбу за визнання, ресурси і «право репрезентації»[14], яка з особливою гостротою розгорнулася саме восени 1995 року, коли відкривався новий виставковий простір Центру сучасного мистецтва Сороса – домінуючої на той час мистецької інституції. Пізніше, у травні 1996 року Валерій Сахарук написав для фонду «Відродження» проект дослідження «Київська мистецька зустріч. Постскриптум», метою якого було з’ясування причин подій, що сталися в «Українському домі». Але проект не був підтриманий, і широка дискусія про виставку і події навколо неї так і не відбулася.

У пізніших розвідках, присвячених українському сучасному мистецтву 90-х років, «Київська мистецька зустріч» згадується передусім як приклад брутально цензурованої виставки у контексті розгляду почастілих випадків цензури у 2000-2010-х роках[15]. У своїх оглядах 2009-2010 років Галина Скляренко та Олександр Соловйов прив’язують «Київську мистецьку зустріч» до завершення певного періоду в історії сучасного мистецтва в Україні та переходу від єдиної, не прив’язаної до інституцій «нової хвилі» до індивідуальних мистецьких практик і домінування інституційних проектів Центру сучасного мистецтва Сороса[16]. Поза цими згадками досвід «Київської мистецької зустрічі», причини і контекст конфлікту довкола цієї виставки так і не були проаналізовані.

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Kiyiv art meeting [Текст] = Київська мистецька зустріч : нове мистецтво Польщі, України, Росії : [виставка-каталог] / Центр “Український дім”, Галерея “Аліпій” ; ред. Валерій Сахарук. – К. : Центр “Український дім” : Галерея “Аліпій”, [1995]. – 129 с.
  2. Uzwyshyn C. Post-Independence Censorship. Soviet Era Still Plagues Art World / Constance Uzwyshyn. // The Kiev Post. – 1995. – №4. – С. 16.
  3. Ботанова К. Біг по колу [Електронний ресурс] / Катерина Ботанова // KORYDOR. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://old.korydor.in.ua/texts/1336-bih-po-kolu.
  4. Запредельная А. “Киевская художественная встреча”… или проводы? / Анфиса Запредельная. // Теленеделя. – 1995. – №27. – С. 3.
  5. Ковалев А. Полет редкой птицы. Прерванная “Киевская художественная встреча” [Електронний ресурс] / Андрей Ковалев // Сегодня. – 1995. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ualberta.ca/~khineiko/segodnia_93_95_98_99/1118131.htm.
  6. Островська-Люта О. Мерехтливі зв’язки [Електронний ресурс] / Олеся Островська-Люта // KORYDOR. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.korydor.in.ua/ua/stories/pulsujuchi-zvyazky.html.
  7. Пригодич Н. Киевская художественная встреча / Надежда Пригодич. // Парта. – 1997. – №1. – С. 73 – 74.
  8. Скляренко Г. Дитячі ігри у заповіднику / Галина Скляренко. // Культура і життя. – 1996. – №12. – С. 2.
  9. Соловьев А. POINT ZERO. Новейшая история украинского искусства. Часть IV. Диалоги с экраном и рождение грантового сознания [Електронний ресурс] / А. Соловьев, А. Ложкина // ТОП10. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://top10-kiev.livejournal.com/293622.html.
  10. Українська нова хвиля* : друга половина 1980-х / початок 1990-х років : кат. вист. / [упоряд. О. Баршинова ; авт. ст.: А. Мельник, Г. Скляренко, О. Баршинова]. — Київ : Нац. худож. музей України, 2009. — 222 с.

 

[1] Див. передмову Валерія Сахарука до каталогу виставки, Kiyiv art meeting [Текст] = Київська мистецька зустріч : нове мистецтво Польщі, України, Росії : [виставка-каталог] / Центр “Український дім”, Галерея “Аліпій” ; ред. Валерій Сахарук. – К. : Центр “Український дім” : Галерея “Аліпій”, [1995]. – С. 5.

[2] Kiyiv art meeting [Текст] = Київська мистецька зустріч : нове мистецтво Польщі, України, Росії : [виставка-каталог] / Центр “Український дім”, Галерея “Аліпій” ; ред. Валерій Сахарук. – К. : Центр “Український дім” : Галерея “Аліпій”, [1995]. – С. 36.

[3] Там само, С. 5.

[4] Пригодич Н. Киевская художественная встреча / Надежда Пригодич. // Парта. – 1997. – №1. –  С. 73.

[5] Kiyiv art meeting [Текст] = Київська мистецька зустріч : нове мистецтво Польщі, України, Росії : [виставка-каталог] / Центр “Український дім”, Галерея “Аліпій” ; ред. Валерій Сахарук. – К. : Центр “Український дім” : Галерея “Аліпій”, [1995]. – С. 8.

[6] Uzwyshyn C. Post-Independence Censorship. Soviet Era Still Plagues Art World / Constance Uzwyshyn. // The Kiev Post. – 1995. – №4. – С. 16.

[7] Запредельная А. “Киевская художественная встреча”… или проводы? / Анфиса Запредельная. // Теленеделя. – 1995. – №27. – С. 3.

[8] Пригодич Н. Киевская художественная встреча / Надежда Пригодич. // Парта. – 1997. – №1. –  С. 73.

[9] Ковалев А. Полет редкой птицы. Прерванная “Киевская художественная встреча” [Електронний ресурс] / Андрей Ковалев // Сегодня. – 1995. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ualberta.ca/~khineiko/segodnia_93_95_98_99/1118131.htm.

[10] Там само.

[11] Uzwyshyn C. Post-Independence Censorship. Soviet Era Still Plagues Art World / Constance Uzwyshyn. // The Kiev Post. – 1995. – №4. – С. 16.

[12] Ковалев А. Полет редкой птицы. Прерванная “Киевская художественная встреча” [Електронний ресурс] / Андрей Ковалев // Сегодня. – 1995. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ualberta.ca/~khineiko/segodnia_93_95_98_99/1118131.htm.

[13] Скляренко Г. Дитячі ігри у заповіднику / Галина Скляренко. // Культура і життя. – 1996. – №12. – С. 2.

[14] Kiyiv art meeting [Текст] = Київська мистецька зустріч : нове мистецтво Польщі, України, Росії : [виставка-каталог] / Центр “Український дім”, Галерея “Аліпій” ; ред. Валерій Сахарук. – К. : Центр “Український дім” : Галерея “Аліпій”, [1995]. – С. 36.

[15] Див. Ботанова К. Біг по колу [Електронний ресурс] / Катерина Ботанова // KORYDOR. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://old.korydor.in.ua/texts/1336-bih-po-kolu. та Островська-Люта О. Мерехтливі зв’язки [Електронний ресурс] / Олеся Островська-Люта // KORYDOR. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.korydor.in.ua/ua/stories/pulsujuchi-zvyazky.html.

[16] Див. Українська нова хвиля* : друга половина 1980-х / початок 1990-х років : кат. вист. / [упоряд. О. Баршинова ; авт. ст.: А. Мельник, Г. Скляренко, О. Баршинова]. — Київ : Нац. худож. музей України, 2009. — С. 28. та Соловьев А. POINT ZERO. Новейшая история украинского искусства. Часть IV. Диалоги с экраном и рождение грантового сознания [Електронний ресурс] / А. Соловьев, А. Ложкина // ТОП10. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://top10-kiev.livejournal.com/293622.html.

Джерела