Пов'язані виставки
Кожний представник роду людського має свої особливості, проте не важко переконатись, що людство поділяється на дві категорії. І хоча поняття статі сьогодні не є непохитним, небагато жінок можуть нехтувати принадлежністю до своєї статі, якій відводиться роль другорядної особи в позиції чоловік-жінка.
Анатомія – то доля, як казав З.Фрейд. Жінка приходить у світ навантаженою жорстокою програмою, яка владно нагадує про себе, притискаючи до землі кожного місячного циклу вже з дитинства.
Природа використовує жінку як знаряддя продовження роду і, як наслідок, вона несе найбільшу відповідальність у справі матеріального творення людського суспільства. Щодо суспільства, то воно часто-густо залишає її у значно складнішому становищі, ніж чоловіка, інстинкт якого, зокрема, увімкнено тільки на ранній стадії творчого процесу.
В результаті боротьби жінок за свої права, їхня роль у життя активізувалася, вони виступили у світ, що належить чоловікам. Це не заперечується самими жінками, вони є таємними союзниками своїх «пригноблювачів».
Рівність декларується, але суспільство зберігає відбиток патріархального розподілу ролей. Жіночий рух сприймається як рух пригнобленої меншості, хоча жінки складають більшу половину людства. «Жіноче» мистецтво існує окремо від основного потоку маскулістських мистецьких традицій і цілком може бути поставленим у ряд з мистецтвом негрів, космонавтів, божевільних. І хоча на протязі всієї історії людства жінку характеризували моральною, розумовою і фізичною неповноцінністю, з меншим обсягом черепної коробки і більшою активністю підсвідомості, слабшою мускулатурою і меншим волосяним покровом, однак, окрім дітонародження, обидві статі мають одні й ті самі загальні проблеми.
Шлях до волі вимагає від жінки не меншої мужності та енергії. І для обох статей існує спокуса уникання від вирішування соціальних проблем. В результаті розвитку фемінізму з’явилось значно більше жінок, здатних дозволити чоловіку бути інфантильним. Останнє викликало процес «фемінізації» чоловіків. Однак для жінки ця спокуса удвічі сильніша по суті тому, що з одного боку її біологічна програма є додатковою проблемою й одночасно виправданням на випадок капітуляції.
Жіноча краса – значна культурна цінність, її тіло привласнено культурою як місткий символ. Міф про красу створили чоловіки, які є її соціальними замовниками. У всі часи знайдуться жінки, які волітимуть бути тим самим засуджуваним феміністками сексуальним товаром, однак, цілком вірогідно, що багаторічна боротьба феміністського руху допоможе їм зробити цей товар дорожчим.
Суспільство повинно надати жінці право вибирати собі індивідуальну ступінь фемінізації в залежності від можливостей і бажань.
Фемінізм не приніс жінці бажаної свободи, реально вона здобула лише права поділяти усі доступні чоловікам труднощі, не позбувшись своїх. Особливо потворні форми мав варіант радянського «фемінізму». В мистецтві соціалістичного реалізму було створено образ «нової жінки», яка змагається із чоловіком на шахті, будівництві, у космосі. В радянській культурі спостерігається процес маскулінізації жінки настільки, що по відношенню до них було б доречним вважати термін вживати термін «третя стать».
Виставка «Рот медузи» не має завдання кинути виклик сформованій структурі, вона несе дискусійний характер. Войовнича декларативна програма фемінізму не має в Україні соціокультурної основи. Це скоріше романтична мрія, рефлексія на існуючий на Заході фемінізм, варіант «поетичного» фемінізму. Виставка не декларує, а маркірує автономію, відмінність, особливості вираження і насолоди, інше користування тілом та мовою у вже давно інтерсексуальному художньому процесі. Політично вона більш направлена на змінювання не світу, а свідомості жінки. Це спроба з різних позицій (чоловічих і жіночих) роздивитися жіночу сутність, причини й наслідки жіночого рабства і розкріпачення, набувшого у ХХ столітті тотального характеру.