Пов'язані профайли художників
Художниця Оксана Вікторівна Чепелик народилася в Києві в родині архітекторів. Закінчила архітектурний факультет Київського державного художнього інституту та аспірантуру Центрального науково-дослідного інституту експериментального проектування навчальних будівель у Москві. Згодом навчалася за кордоном — у Парижі й Амстердамі.
Навчаючись, Чепелик шукала медіа, котрі якнайкраще розкривали б її ідеї. З кінця 1980-х вона працювала в експериментальному театрі «ААА» під керівництвом режисера, художника і перформера Юрія Зморовича. Спершу вона брала участь у постановках як акторка й танцівниця, потім узялася за декорації, які й стали її першим живописним досвідом. Пізніше Чепелик розробляла костюми для вистав, які перетворилися на окремі мистецькі роботи. Наприклад, проект «Містерії рухомих об’єктів» (1995) спочатку задумувався як дефіле мод, а далі розвинувся в інших медіа — перформансі, інсталяції та фотографії.
Саме з цього проекту Чепелик починає досліджувати роль жінки у суспільстві, і ця тема стає для неї ключовою, художниця розкриває її в різних медіа, зокрема і в кіно. Наприклад, в основу фільму «Хроніки від Фортінбраса» (2001) покладено однойменну збірку філософської есеїстики Оксани Забужко, у якій письменниця виводить «образ України, ґвалтованої чужинцями»[1]. У фільмі Чепелик цей образ розкривається буквально: оголена жінка стає об’єктом тривалих безжалісних тортур двох потворних карликів. Карлики втілюють чоловіче тоталітарне начало — джерело «пасивної долі України як минулої, так і сьогоднішньої»[2]. Фортінбрас із назви фільму й книжки — персонажа трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц данський»: він і безпосередній учасник подій п’єси, і водночас він переводить їх у розряд хронік. Адже саме «Фортінбрасам випадає надскладна місія вже не просто рефлексії, а рефлексії діяльної: вони, за визначенням, є заразом і хронікери, й учасники»[3].
Логічний розвиток жіночої теми у творчості художниці — тема материнства. У 2004 році вагітна Чепелик почала тривалий проект «Генезис». Першим поштовхом став простий материнський інтерес — колекціонування результатів УЗД з першого місяця вагітності. Згодом це переросло у повномасштабний мультимедійний проект, присвячений проблемам генофонду, демографії й іншим актуальним питанням, пов’язаним із народженням дитини.
Художниця також порушує у своїй практиці питання комунікації, глобалізації світу, втрати ідентичності. У роботі «Хор глухонімих» (1998–2004) вона досліджує ступінь терпимості суспільства до людей із фізичними вадами та проблеми комунікації з ними. У проекті «Шматок лайна» (2001) зачепила проблему втручання інтернету в особисте життя людини. У проектах «Текстовий ген» (2004) і «Range / Reichweite / Діапазон» (1999) вивчала соціокультурні особливості різних народів. Останній проект виконано у творчій колаборації з німецькою художницею Уте Вайсс Ледер. Художниці звернулися до символічного «просування» Берлінської стіни до західного кордону України. Важлива частина проекту — відео, яке проектувалося на прозору плівку. У ньому обидві художниці, не дивлячись одна на одну, кричать і спілкуються за допомогою жестів, намагаючись догукатися, достукатися крізь символічну стіну між ними.
Оксана Чепелик брала участь у резиденціях по всьому світу, отримувала різні стипендії і гранти, що дало їй можливість створювати технологічно складні мультимедійні інсталяції і вийти за межі локального українського контексту.
Серед таких робіт слід відзначити «Віртуальну морську вежу» (2000), створену в найбільшій фавелі у Ріо-де-Жанейро — Жакарізіньйо. Це своєрідне закрите місто в місті, де з одного боку поліція, наділена надзвичайною владою, з другого — наркодилери, і місцевим вирватися з цього кола майже неможливо. Муніципалітет вирішив провести акцію, яка об’єднала б жителів фавели і нагадала їм, у якому дивовижному місті вони живуть. Для реалізації проекту художниця приїхала у фавелу за кілька тижнів до самої акції, брала інтерв’ю і спілкувалася з жителями, які розповідали їй про свої відчуття від життя у фавелі. В день акції люди зібрались на невеликій площі в центрі фавели біля муніципалітету. У небо піднялася величезна біла куля з камерою, наповнена гелієм. Її прив’язали канатами до стін, і вона піднімалася, доки не досягла точки, з якої було видно море, щоб дати відчуття, що кожен житель фавели все-таки є частиною міста мрії — Ріо-де-Жанейро. Це дозволило вирватись із звичних рамок і замінити ту непривабливу картину, з якою асоціюється життя у фавелі, пов’язане насамперед з насильством і наркотиками. Усе, що знімала камера, транслювалося на невеличкому телевізорі біля стін муніципалітету, і це створювало камерну добросусідську атмосферу. Уночі на кулі транслювалися інтерв’ю з жителями фавели, що їх художниця записала заздалегідь. Ця робота Чепелик цілком вписується в «естетику взаємодії»[4] — поняття, яке запровадив Ніколя Бурріо. Воно стосується творів, головна форма яких — взаємодія художника і глядача: глядач, на відміну від традиційної ролі пасивного спостерігача, виступає активним учасником створення роботи, навіть своєрідним «матеріалом», із якого її створюють.
Ще один масштабний і тривалий проект — «Колайдер», над яким художниця працює з 2011 року. Проект охоплює різні місця у світі, де сталися драматичні історичні події, що вплинули на майбутнє. Розпочався проект в американському Далласі на місці вбивства президента Джона Ф. Кеннеді. В Україні художниця знімала Майдан Незалежності, де відбувалася Помаранчева революція 2004–2005 років; у Росії — Білий дім (нині Будинок уряду Російської Федерації), пов’язаний з подіями серпневого путчу 1991 року — змови проти Михайла Горбачова і спроби державного перевороту, а також із розгоном Верховної Ради РФ восени 1993 року. Назва «Колайдер» апелює до найбільшого у світі прискорювача елементарних частинок — Великого адронного колайдера, який може стати першою машиною, що уможливить подорожі в часі. Час у цьому проекті — одне з фундаментальних понять фізики і філософії — втілюється через відео, що складається з 24 рухомих фрагментів, які обертаються з прискоренням у художньому колайдері.
Крім художньої діяльності, Чепелик займається теорією мистецтва, захистила кандидатську дисертацію на тему «Національні аспекти теорії архітектури (на прикладі України)» під керівництвом М. І. Яковлєва та здобула науковий ступінь кандидата архітектури. З 2003 року обіймає посаду провідного наукового співробітника лабораторії мистецтва новітніх технологій ІПСМ АМУ в Києві.
Визначальні прикмети творчості Оксани Чепелик — мультимедійність, міждисциплінарність та експериментальність. У своїй практиці художниця звертається до фундаментальних тем таких як фемінізм, глобалізація, політика. Завдяки участі в резиденціях і грантам на реалізацію складних проектів Чепелик здобула міжнародний досвід роботи, розширила світогляд, мала нагоду співпрацювати з представниками різних сфер наукової і художньої діяльності. Усі ці чинники виводять творчість Чепелик за межі локального контексту.
[1] Злобіна, Тамара. Жінка сьогодні: материнство та емансипація у проектах Оксани Чепелик // Український журнал. — 2011. — № 5 [Електронний ресурс]: http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/1252/
[2] Буренина, Ольга. Оксана Чепелик. Абсурд как средство препарирования реальности // Абсурд и вокруг: Сборн. статей [Електронний ресурс]: http://www.universalinternetlibrary.ru/book/22223/ogl.shtml
[3] Забужко, Оксана. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстка 90-х. — К., 1999 [Електронний ресурс]: http://exlibris.org.ua/zabuzko/
[4] Bourriaud, Nicolas. Relational Aesthetics / Translated by Simon Pleasance & Fronza Woods with the participation of Mathieu Copeland [Електронний ресурс]: http://www.kim-cohen.com/seth_texts/artmusictheorytexts/Bourriaud%20Relational%20Aesthetics.pdf