Пов'язані виставки
Виставка «Художники Паризької комуни» — спроба окреслити коло митців, котрі жили закритою спільнотою у сквоті на вул. Паризької Комуни, та легітимізувати їхню присутність у художньому полі Києва. Куратором виставки виступив Олександр Соловйов, мистецтвознавець, який у цей час почав співпрацювати з Тетяною Крендельовою і Галереєю сучасного мистецтва УКV. Галерея ще не мала свого приміщення, тому виставку організували за підтримки дирекції виставок Спілки художників України і провели в одному із залів СХУ по вул. Володимирській, 51–53.
Виставка «Художники Паризької комуни» відбулася восени 1991 року, між Актом проголошення незалежності України і Всеукраїнським референдумом про незалежність. Це ніби межовий період, який задавав нові умови для існування, коли ніхто не знав, що і як треба робити, але всі знали, що так далі бути не може. То була доба великих сподівань і вседозволеності, що їх приніс «ураган змін». Зміни сталися не лише в політичному, соціальному й економічному житті, а й у мистецькому та особистому житті художників. Почалося первісне накопичення і перерозподіл капіталу, виникали нові банки, створювалися приватні колекції. Художники мріяли про славу й гроші — швидко розбагатіти і стати відомими.
Виставку «Художники Паризької комуни» організували дуже швидко. В експозиції було представлено роботи Леоніда Вартиванова, Тетяни Галочкіної, Олександра Гнилицького, Олега Голосія, Дмитра Кавсана, Олександра Клименка, Максима Мамсікова, Кирила Проценка, Юрія Соломка, Валерії Трубіної, Наталії Філоненко, Іллі Чичкана й інших.
Роботи на виставці апелювали до особистих, інтимних переживань, ірреальних і напіввигаданих сюжетів. Особиста й історична пам’ять стали важливими темами для художників.
Куратор виставки Олександр Соловйов уважає, що найяскравіше цей період ілюструє твір Іллі Чичкана «Дідусева картина», який відсилає до роботи його діда-художника. На полотні Чичкана-онука зображено радянського солдата — героя, який на тлі античного пейзажу, серед вулканів із лавою перетворюється на янгола. Так старий патріотичний сюжет було нагло викривлено у постмодерністському дискурсі.
Роботу Валерії Трубіної «Зимовий спогад про Адмірала» було створено на основі листівки-спогаду про літній відпочинок із колишнім коханим, художником Олегом Голосієм, у Сочі.
Для постмодерністського мистецтва характерні алюзії на літературні твори і навіть на самих себе. Сюжет картини Наталі Філоненко, яка почала малювати слідом за своїм чоловіком Олександром Гнилицьким, нагадував сюжет із роману Льва Толстого «Анна Кареніна». Робота Тетяни Галочкіної відсилала до картини її тодішнього чоловіка Арсена Савадова і Георгія Сенченка «Печаль Клеопатри».
На початку 1990-х років експериментував і пробував себе у живописі молодий графік Максим Мамсіков. На виставці було експоновано його живописну роботу з елементами асамбляжу «Риска».
Цей період у творчості художників-сквотерів критик Олександр Соловйов назвав «к’ютизмом» (від англ. cute — милий, привабливий)[1], підкреслюючи такі риси їхнього живопису як недбалість, грайливість і легковажність.
У цей час Олександр Гнилицький звернувся до інсталяції і представив твір «Ключ і місячний мисливець», що складався з манекена, блакитної перуки, двох картин і тексту, який увінчував інсталяцію і пояснював, що поєднує всі ці абсурдні елементи. За словами Георгія Сенченка, це концептуальне й абсурдне рішення вплинуло на них із Савадовим при створенні інсталяції «Байчжан і лисиця» 1992 року для виставки «Штиль».
Експоновані на виставці роботи об’єднувало тільки спільне проживання і творчість митців, але якогось концептуального рішення чи сюжету на виставці не було. Її зробили дуже швидко, щоб «показати», «встигнути» і «пролобіювати».
Значення цієї виставки в тому, що вона ілюструє великий живописний бум, який стався в Києві на початку 1990-х. Ця виставка зібрала київських художників, котрі жили й працювали у сквоті на вул. Паризької Комуни та в майстернях на прилеглих вулицях, і вперше окреслила та контекстуалізувала коло митців «Паризька комуна».
[1] Цей термін уживає Вікторія Бурлака для характеристики робіт Олександра Гнилицького, див.: Бурлака, Виктория. Александр Гнилицкий: Ранние работы. «Катастрофа» взгляда / В. Бурлака // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія. — 2014. — Вип. 10. — С. 33–52.