Пов'язані профайли інcтитуцій
Галерея «Ріджина» – одна з перший приватних галерей в Москві, відкрита 11 вересня 1990 року. Її засновниками були власник «Європейського торгового банку» Михайло Литвак, фінансист та бізнесмен Володимир Овчаренко та його дружина Регіна, на честь якої і було названо галерею. «Ріджина» відразу заявила про себе як про активну інституцію, сфокусовану на некомерційному актуальному мистецтві, відкритою до експериментів та радикальних жестів. Маючи суттєву фінансову базу своїм головним завданням бачила пошук нових імен та створення нестандартних мистецьких проектів.
Власник галереї Володимир Овчаренко був людиною, яка прийшла на арт-ринок з кола бізнесу, не маючи стосунку до професійної мистецької спільноти. Він сам в цьому вбачав успіх галереї: «Не належачи до кола людей, які професійно займаються мистецтвом, я був людиною зі сторони, і не виключено, що незалежність від знання московської художньої ситуації – одна з причин уваги до галереї»[1]. Коментуючи ситуацію на російському арт-ринку початку 1990-х Володимир Овчаренко зазначає його майже повну відсутність, але при цьому каже: «Проблем багато, але настрій хороший. Ситуація поступово поліпшується, і мені вона цікава. Поки що це звичайно не бізнес, а скоріше душевний відпочинок. Поки що я просто допомагаю художникам реалізувати якісь плани і вважаю це співпрацею, а не благодійністю або спонсорством»[2].
Діяльність «Ріджини» з 1990 по 1994 рік перш за все пов’язана з іменем художника Олега Кулика, який виступав в ролі арт-директора, куратора та експозиціонера галереї. Він створив серію досить скандальних арт-проектів, які визначили обличчя галереї на мистецькому ринку та забезпечили швидкий успіх.
Віктор Мізіано у вступній статті до каталогу галереї 1992 року «Феномен Ріджини» пише: «…Галерея використовує поетику шок-ефектів для стимулювання суспільного інтересу, якщо навіть моментами це обертається суспільним скандалом. Знаменно, що саме «Ріджина» змогла породити події, які вперше після скандальних дисидентських виставок часів перебудови змогли вийти за рамки суто художнього життя та стали фактами широкої суспільної уваги»[3]. Одним з таких шок-проектів був фестиваль інсталяції «Анімалістські проекти» 1992 року, що складався з семи окремих авторських проектів художників Анатолія Осмоловського, Тетяни Машукової, Юрія Лейдермана, Олега Кулика, Бориса Орлова, Ігоря Чацкіна та Вадима Фішкіна. Найскандальнішою виявилася акція Олега Кулика «П’ятачок робить подарунки», в результаті якої в галереї було заколото героя дитячих казок П’ятачка. Тіло свині було розчленовано та роздано гостям. Акція мала неабиякий резонанс та гостро критикувалася публікою, тим самим ввівши галерею в суспільний простір.
Важливе місце займає проект «Само-стоятєльної мистецтво» («Само-стоятельное искусство») Олега Голосія. Експозиційна ідея належала Олегу Кулику. Великоформатні живописні полотна Голосія були встановлені на рухомі конструкції на маленьких колесах, якими управляли хлопчики-підлітки, одягнені в білі сорочки з метеликами. Вони рухали їх по величезній залі Центрального будинку художника, ненароком штовхаючись. На роботах були прикріплені маленькі дзвіночки. Завдяки такому експозиційному ходу звичайний живописний проект був перетворений на масштабну інсталяцію-перформанс, яку публіка могла спостерігати лише зі сторони, стоячи біля стін, а не розглядаючи живопис. Такий спосіб демонстрації багато в чому відповідав тим експериментам з живописною картиною, що для «концептуальної» Москви початку 1990-х було типовим, адже живопис як самостійний вид мистецтва видавався звичайним рудиментом.
Не менш важливим фактом стало те, що галерея «Ріджина» підписала контракт з Олегом Голосієм на володіння ексклюзивними правами на його творчість, тим самим виділивши Голосія з кола інших художників по «Паркомуні» та вивішив його на рівень серйозного арт-ринку, що мало безперечний вплив на його подальше мистецтво. Після трагічної смерті Олега Голосія в 1993 році всі твори написані художником потрапили до колекції Володимира Овчаренка.
В 1995 році галерея була закрита та відновила діяльність в 1999. Директором галереї стає Володимир Овчаренко, який тепер сам працює над її проектами та стратегією.
З 2000 року на постійній основі працює з «Ріджиною» Сергій Братков, створивши багато виставкових проектів. В 2009 за відеоінсталяцію «Балаклавський кураж» отримав державку премію «Іновація».
Ілля Чічкан, Дмитро Дульфін, Максим Мамсиков, Стас Волязловський, Володимим Кожухар, Жанна Кадирова мали персональні виставка в галереї.
В квітні 2010 був відкритий філіал галереї в Лондоні, Великобританія – «Rеgina London», який проіснував до 2013 року. В травні 2013 Володимиром Овчаренком був створений аукціон сучасного мистецтва та галерея «VLADEY».
[1] Овчаренко В. Риджина / Владимир Овчаренко. // Декоративное искусство. – 1991. – С. 52–53.
[2] Там само
[3] Галерея “Риджина”. Хроника. Сентябрь 1990 – июнь 1992. / составитель Людмила Бредихина; вступительная статья Виктора Мизиано. -Москва , 1993г. – 266г.