Пов'язані профайли інcтитуцій
Галерея «Ірена» відкрилася 15 травня 1991 року. Галерею було засновано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» для розвитку й популяризації українського мистецтва. Це одна з перших недержавних галерей сучасного мистецтва в Києві і взагалі в Україні. Її незмінною власницею, директором і куратором була Ірина Осадча, відома як Ірена, — на її честь і назвали галерею. Експозиційна площа становила 40 кв. метрів, містилася за адресою вул. Артема, 35 (нині — вул. Січових стрільців). Закрилася галерея у жовтні 2010 року.
«Ірена» з’явилася на хвилі галерейного руху початку 1990-х років, коли після розпаду Радянського Союзу почалася тотальна комерціалізація і поступово формувався арт-ринок. Статусу «галерея» на той час у державі не існувало, а функціонувати за правилами комерційної структури галереї не могли через відсутність арт-ринку, тому зазвичай їх оформлювали як неприбуткові організації, що ведуть виставкову діяльність, або малі підприємства. Не стала винятком і галерея «Ірена». Отримавши від Шевченківської районної адміністрації невелике приміщення за пільговою ціною, Ірена Осадча почала активну виставкову діяльність, зосередившись на художниках, які тільки розвиваються.
Ірина Осадча потрапила в галерейну сферу випадково. Філолог за освітою, вона якийсь час працювала коректоркою в журналі «Всесвіт», де познайомилася з Валерієм Грузіним, заступником редактора «Всесвіту» й одночасно виконавчим директором Міжнародного фонду «Відродження». Саме Грузін запропонував Осадчій зробити виставку в новому офісі Фонду за адресою вул. Артема, 46. Першою у професійному житті Ірини як галеристки стала виставка Петра Лебединця. Далі за підтримки того ж таки фонду «Відродження» було створено мале підприємство «Ірена», яке розмістилося неподалік на вул. Артема, 35[1].
Осадча розповідає, що на початку діяльності їй бракувало досвіду і відповідних знань, тому вона завжди зверталася по консультації до експертів, головно мистецтвознавців. Це, зокрема, Ірина Саєнко та [?] Балабіна, які спеціалізувалися на декоративно-ужитковому мистецтві, а далі склався успішний тандем з Олексієм Титаренком, мистецтвознавцем, котрий певний час мешкав із художниками у сквоті на Великій Житомирській і стежив за тенденціями зсередини.
Серед перших помітних проектів, якими заявила про себе галерея, — «Просвітлення», покликаний захистити права творчих людей, котрі перебувають у місцях позбавлення волі. У 1993 році Ірина Осадча звернулася до Головного управління з виконання покарань МВС України з пропозицією дати шанс засудженим у в’язницях і колоніях реалізувати себе через мистецтво[2]. Розрахований на три роки проект підтримав Міжнародний фонд «Відродження». Оголосили конкурс, за результатами якого відбулося кілька виставок. У рамках проекту Ірину Осадчу й державних посадовців запросили до Нюрнберга ознайомитися з місцевою тюремною системою. Проект, спрямований на соціалізацію засуджених через творчу діяльність, мав важливе соціальне значення — привертав увагу до реального стану речей у пенітенціарній системі. Згодом він став частиною програми Державного департаменту України з питань виконання покарань і в такому статусі існує досі.
У 1994 році «Ірена» провела Міжнародний симпозіум скульптури в камені «Terra incognita». У ньому взяли участь десять скульпторів, які отримали стипендії і протягом місяця працювали на спортивній базі під Києвом. По суті, це була одна з перших арт-резиденцій для скульпторів.
У 1996 році галерея «Ірена» виступила організатором і куратором художньо-літературного проекту «Від бароко до бароко», присвяченого бароковій культурі ХVІІ–ХVІІІ століть та необароковим течіям у ХХ столітті. Було проведено дводенну наукову конференцію та групову виставку Юрія Луцкевича, Миколи Стороженка і Дмитра Яблонського в Національному художньому музеї України. «Від бароко до бароко» — одна з перших акцій, покликаних проаналізувати значення цього явища для української культури та привернути до нього увагу.
У 1990-х «Ірена» багато проектів реалізовувала з митцями старшого покоління — Віктором Рижих, Галиною Неледвою, Олександром Левичем, Юрієм Луцкевичем, Олександром Стороженком, Сергієм Животковим та іншими.
З 1998 року галерея часто співпрацювала з посольствами, проводила у їхніх приміщеннях виставки українських художників. Згодом організувала три міжнародні симпозіуми: українсько-американський симпозіум «Світанок дружби» (2001), співорганізатором якого виступили Гейл і Пол Торні (США), Третій українсько-польський симпозіум «Екооб’єкти» (2003), який проходив у Шацькому національному заповіднику на Волині.
Поміж іншого галерея «Ірена» звернулася до мистецтва фотографії, заснувала міжнародну фотобієнале «Місяць фотографії». У 2003 році пройшла «Фотобієнале — 2003»: протягом квітня у 30 галереях і музеях Києва було організовано 53 експозиції. Мистецтво фотографії чи не вперше в Україні було представлено в такому масштабі. У галереї відбулася також виставка фотохудожників Миколи Троха (Україна) і Марека Зюлковського (Польща).
У 2002 році стартував проект «Молоді митці України», покликаний підтримати молоде покоління художників. В «Ірені» кожні два тижні відкривалася нова бліц-виставка. Галерея активно співпрацювала з Національною академією образотворчого мистецтва й архітектури, пропонуючи студентам приміщення й інші можливості. «За роки існування за галереєю закріпилася репутація відкривача нових імен»[3]. В «Ірені» виставлялися Ганна Криволап, Ілона Сільваші, Михайло Химич, Андрій Сидоренко. По закінченні першого етапу проекту вийшов каталог «Молоді митці України».
В історії галереї «Ірена» важко виділити знакові виставки і так само складно назвати художників, із якими галерея працювала послідовно, як це заведено у європейській системі мистецтва. «Ірена» була важливим виставковим простором у 1990-х — на початку 2000-х років, вона дала старт багатьом молодим митцям і підтримала тих, чия кар’єра складалася не вельми успішно. Активна діяльність «Ірени», сфокусована радше на постійних пошуках і відкритті нових імен, ніж на аналітичному послідовному підході, характерна для галерейного руху 1990-х, часу швидких змін і можливостей.
У 2010 році Шевченківська районна адміністрація, попри документи на оренду, із залученням силовиків відібрала у галереї приміщення. У жовтні того року «Ірена» припинила своє існування[4]. Загалом галерея «Ірена» працювала 19 років і організувала за цей час більше як 500 виставок, акцій, проектів та міжнародних симпозіумів в Україні і за кордоном[5].
[1] Із розмови з Іриною Осадчою 27 липня 2016 року.
[2] Див.: Вдовцова Т. Діяльність київської галереї «Ірена». Дипломна робота на здобуття ступеня спеціаліста. — К.: НАОМА, 2008.
[3] Див.: Там само.
[4] Із розмови з Іриною Осадчою 27 липня 2016 року.
[5] Історія галереї «Ірена» // http://www.irena-gallery.com/about/?page=about0