Пов'язані профайли художників
Нет ничего и никого,
кроме меня — бесконечности[1].
Федора Тетянича по праву вважають унікальною постаттю в історії сучасного українського мистецтва за його неординарність, мультидисциплінарність, неможливість втиснути його в рамки наявних систем. Тетянич працював у галузі живопису, зокрема монументального, графіки, скульптури, писав тексти, робив інсталяції, перформанси, гепенінги, продукував ідеї й концепції.
Його творчість дивним чином поєднує офіційну і неофіційну культуру. Тетянич виконував монументальні державні замовлення і розробляв свої космічні літальні апарати в ході цих замовлень, брав участь в офіційних виставках Спілки художників і влаштовував на партійних засіданнях дивацькі гепенінги, обробляв землю і марив ідеєю створити унікальний модуль для існування людини в космосі.
Він казав: «…я художник, і що б не робив — малюю, хоч і витираю ноги об ганчірку». Свій принцип «зневажати всяке уявлення про хороший смак і авторитет в ім’я оригінальності» Тетянич активно втілював у творчості, розмиваючи кордони між життям і мистецтвом.
Народився Федір Тетянич 1942 року в селі Княжичі Київської області. Дитинство його припало на роки Другої світової війни. Під час бомбардування хлопчика поранило в ногу, він довгий час хворів і на все життя залишився кульгавим. Один рік (з 1959-го по 1960) навчався в Київському училищі прикладного мистецтва на території Києво-Печерської лаври (нині — Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука). У 1961 році вступив до Київського державного художнього інституту на живописний факультет, надалі своїми викладачами вважав Вілена Чеканюка і Сергія Подерв’янського. Пізніше його перевели на художньо-педагогічний факультет, куди потрапляли менш талановиті студенти.
По закінченні інституту Тетянич почав працювати як художник-монументаліст. У 1966 року його послали на Київський художньо-творчий комбінат, де він активно працював до початку 1980-х років, виконуючи монументальні оформлення будівель, автобусних зупинок, залізничних депо тощо. У 1973 році вступив до Спілки художників, успішно брав участь у її виставках і засіданнях.
Паралельно Тетянич почав працювати в галузі станкового живопису — створював великі полотна «Козак війська Запорізького Іван Сірко» та «Історія Україна». Уже в цих ранніх роботах помітно впливи ідей «Фрипульї» — поняття, яке викристалізувалося в середині 1970-х років. Тетянич звернувся до теми історії України, зокрема козацтва, українського фольклору, народних традицій, перемішуючи все в єдиний орнамент історії.
Ключова у творчості Тетянича — ідея «Фрипулья», яку він розробляв усе життя. Це певна естетично-філософська система, базована на ідеях космізму, нескінченного тіла, безмежжя, «тривання до нескінченності людського і всепланетарного життя»[2]. Остаточно, за словами художника, система «Фрипулья» сформувалася 1977 року, хоча чіткої дефініції «терміна» так і не з’явилося.
Основний модуль цієї системи — Біотехносфера. Це конструкція / капсула сферичної форми, два метри сорок сантиметрів у діаметрі, що, на думку художника, ідеальний розмір для автономного існування людини. Біотехносфера — проект земного й космічного помешкання для людини майбутнього, рятувальна капсула при загибелі планети Земля або при аварії літака. Ідеї безмежності, продовження життя в космосі були даниною радянським науково-технічним досягненням (перший політ у космос здійснено 1961 року), а водночас апелювали до практик авангарду, наближаючись до проектів Малевича й Татліна.
Прикметно, що Тетяничу вдавалося реалізовувати ідеї «Фрипульї» і Біотехносфери в державних замовленнях. У 1980-х художник створив кілька біотехносфер у публічному просторі, серед них оформлення залізничного депо в місті Попасна Луганської області, автобусної зупинки в селі Перемога Київської області та монументальне оформлення готелю «Росія» в Смоленську.
Тетянич говорив, що, втілюючи ідеї «Фрипульї» в державних замовленнях, він у такий спосіб підриває радянську систему зсередини. Скажімо, він створював на замовлення портрети партійних діячів і вписував їх у систему «Фрипулья», зображаючи вождів на тлі зоряного неба й космосу, як-от «Портрет чиновника, або Портрет різних точок зору» (1970-ті), де партійного діяча зображено на тлі квітів і гір, а раму картини орнаментовано різними знайденими об’єктами.
Із 1970-х років Біотехносфера стала головною сферою інтересів Тетянича. Він використовував її як самостійний об’єкт для оформлення публічних просторів, зображав у станкових і монументальних композиціях, задіював як елемент перформансів і гепенінгів.
Потужне перформативне начало Тетяничі виражалося в епатажній провокаційній поведінці. Ідеї нескінченності, процесуальності, постійної трансформації заступали у його мистецтві націленість на результат і створення готового матеріального продукту. Свої полотна він постійно змінював: дописував, іноді разом із сім’єю, використовував у перформансах і гепенінгах, для яких власноруч створював костюми. Одяг був важливим елементом для вираження особистості Фрипульї, через нього він епатував і виділявся на тлі сірої радянської дійсності. Для одягу художник брав знайдені матеріали: фольгу, блискучі тканини, папір тощо. На голову міг покласти коробку від торта, ходив на власноруч зроблених ходулях, щоб височіти над натовпом. Часто прив’язував на себе різні предмети, які видавали звуки, наприклад, порожні бляшанки або металеву трубу. Перед натовпом Тетянич виголошував свої вірші-послання, які розкривали ідею «Фрипульї». Постійним місцем перформансів митця був Андріївський узвіз, особливо в День Києва (останні вихідні травня), коли збирався великий натовп. Його гепенінги складно виділити в окремі проекти з чіткими ідеями і рамками. Часто вони були стихійними, незапланованими і мали переважно інтуїтивний, поведінковий характер. Ще Тетянич любив робити інтервенції в чужі виставки, міг просто лягти у виставковому просторі у своєму дивакуватому вбранні, викликаючи час від часу непорозуміння й конфлікти.
Великий масив робіт Федора Тетянича створено із знайдених матеріалів і відходів: з картону, поліетилену, старих газет тощо. Він пояснював, що будуючи певні форми зі сміття, він цим самим надає знеціненим речам вартості: «Справжній художник може у будь-якому смітнику побачити кольорову симфонію, нескінченну кількість барв». Зі сміття він будував макети Біотехносфер, створював колажі, об’єкти, асамбляжі й інсталяції. Усі вони втілюють філософію Тетянича, суть якої полягала у «збереженні всього живого». Екологічні ідеї порятунку планети, яка потопає у смітті, художник реалізовував, використовуючи відходи для створення мистецтва. Для роботи зі сміттям він вигадав спеціальну систему форматизму (від слова «формат») — сортування об’єктів за певною логікою (від меншого до більшого). На основі цієї системи він створював колажі й інсталяції.
Ідеї свободи творчості і світосприйняття Тетянича близькі до міжнародного художнього руху 1960-х років «Флюксус», згідно з яким критерії мистецтва визначав сам художник, а мистецтво і повсякденність плавно перетікали одне в одне. А представники італійського художнього руху Arte Povera («Бідне мистецтво») віддавали перевагу природним або знайденим матеріалам, сповідували ідеї процесуального мистецтва і так протиставляли себе суспільству споживання. Однак спорідненість Тетянича з міжнародними мистецькими концепціями і рухами інтуїтивна, це його реакція на сіру радянську дійсність.
У середині 1980-х років художник остаточно здобув славу дивака. Йому більше не доручали державні замовлення, і він повністю присвятив себе створенню Біотехносфер і текстів, у яких розкривав ідею «Фрипулья». Після незалежності й одночасно переходу до ринкових відносин мистецтво Тетянича знову виявилося незатребуваним. Він майже відмовився від живопису і створював інсталяції зі сміття та макети біотехносфер, що не дуже пасувало для тодішнього галерейного простору. На початку 1990-х Федір Тетянич брав участь в офіційному конкурсі на створення монументу Незалежності на Майдані і запропонував встановити там велику Біотехносферу, яка складалася б із кількох модулів, з’єднаних між собою «людопроводами» (коридори, якими можуть пересуватися люди), або розкидати по площі кілька біотехносфер. Звісно, така ідея не знайшла підтримки в офіційного конкурсного журі.
Невписуваність Тетянича в жодну систему — ні в радянську, ні незалежної України — спричинила маргіналізованість митця та породила численні міфи довкола його постаті. Це заступило багатогранну особистість Тетянича, для якого все навкруги і він сам було маленькими частинками одного цілого, великого космосу, Всесвіту, для якого земля, на якій він працював, була таким самим полотном, як і будь-яка поверхня, а повсякденність і мистецтво логічно продовжували одне одного.
[1] Федір Тетянич. — К., 2009. — С. 16.
[2] Фрипулья — мій вічний дім, моє нескінченне тіло. Ч. I. // Артанія: альманах. — К., 2009. — № 9. — С. 65.