Пов'язані профайли художників
Молоді українці інтуїтивно, навпомацки формували концептуальне мистецтво. Тоді ще не знайомі з філософією постмодернізму Костянтин Реунов та Олег Тістол декларували «боротьбу за красу стереотипів». Термін «стереотип» викликав згадку про масові стереотипи Ендрю Воргола, але тут ішлося про стереотипи класичного мистецтва. К.Реунов — автор терміна «національний постеклектизм» — натура спонтанна, вибухова, у власних композиціях переймався колажуванням олійного письма з суто ужитковими речами — побутовими цератами, шпалерами тощо. Еклектизм виявився у злуці живопису з елементами поп-арту та реді-мейду. Надмірність складових композицій, їх постбарокова пишнота, відсилала до першоджерел — до нестримного декоративізму українського бароко.
Національна ідея XVII століття унаочнювала у постмодерністській грі традиційного та інноваційного. Поряд з патетичним, національно-архетиповим було тут вільне поводження з традицією в ім’я створення нового. Це був справжній трансавангард, який, за Умберто Еко, з’являється наприкінці кожної доби (системи) у вигляді маньєризму або «великого прання» культури, що поєднує старі та нові лейтмотиви духовності на дивацький кшталт.
Київ ще у 70-х роках мав феномен трансавангардного колажування в творчості С.Параджанова, але О.Тістол та К.Реунов ці принципи перевідкривали самостійно. Іронічно, без ностальгії та наївності вони формували український варіант деконструкції поняття, введеного в естетику ХХ століття Гайдеггером та Дарріда…