Пов'язані профайли художників
Андрій Сагайдаковський є знаковим представником львівського культурного середовища кінця радянського ладу й часів незалежності України. Він належить до тих митців, які почали свою практику з майже цілісно сформованими пластичною та філософською концепціями, що з роками тільки незначним чином видозмінюється і нашаровує додаткові візуальні коди й смислові конструкції.
Сагайдаковський навчався на факультеті архітектури Львівського політехнічного інституту та йшов стопами батька-архітектора. Однак лише щоб здобути диплом, надалі за фахом він ніколи не працював. Натомість візуальному мисленню та живописній майстерності він навчався у приватних студіях культових львівських митців — рисунку і кольору у Карла Звіринського, а композиції у Романа Сельського [1]. За надлишково матеріальною, навіть брудною манерою письма та оформлення художнього процесу, Сагайдаковського часто ототожнюють з британським художником-експресіоністом Френсісом Беконом. Той, на думку Сагайдаковського, також не вигадував життя в мистецтві, а стверджував його як «гидотний згусток часу» [1].
Його впізнаваний стиль, естетика і тематика сформувалися на перетині політичних і соціальних систем — розпад Радянського Союзу та відновлення незалежності України; на перетині естетичних доктрин — академічна художня традиція і корпус класичного мистецтва як орієнтиру до художньої практики; а також на перетині економічних обставин, що проявилося у повторному використанні елементів побутового вжитку як естетичної та ідейної одиниці художньої практики.
Тематика творів Сагайдаковського розгортається в площині полеміки з класичним спадком світового мистецтва і соцреалістичним спадком тоталітарного режиму СРСР. Як типовий представник «покоління 1987», Андрій Сагайдаковський повністю відповідає тим зовнішнім обставинам і напряму розвитку, за яких ціле покоління «…відштовхуючись від травматичного досвіду ідеологічного контролю радянського зразка, сповідувало ідеї свободи й інтуїтивності у мистецтві, провадило постмодерністські ігри зі смислами й уникало прямого політичного залучення» [2].
Художній практиці Сагайдаковського властива циклічність, він щораз повертається до кількох тематичних напрямів, що утворюють його знакові цикли й налічують різні серії. Значна частина практики є автобіографічною і тяжіє до рефлексивності, розширеної до універсальної й узагальнювальної метафори кількох поколінь на зламі епох.
Упродовж всієї творчої кар’єри домінував у його в мистецтві саме живопис. Пише він переважно стихійно, ще й тому малоймовірно атрибутувати його художні твори з точністю, адже Сагайдаковський принципово не зазначає року створення робіт. Він також послідовно декларує некомерційність своєї творчості («мистецтво для мистецтва»), тому не слідкує за побутуванням своїх робіт опісля створення. На цей час складно встановити місце знаходження багатьох творів, зокрема раннього періоду (кінця 1980-х — початку 1990-х рр.), які розійшлись приватними зібраннями й виставками часів Перебудови та розпаду СРСР.
Значну частину живописного доробку складає «Академічний дискурс», що включає наступні цикли: «Студії» (авторська назва для його абстрактних творів), «Діалог з класиками», «Студії анатомії» та «Пейзаж». Як зазначає львівський історик мистецтва Богдан Шумилович: «… у живописі Сагайдаковського… помітне використання прийомів високого модернізму (постдада чи попарту, флюксуса, абсурдизму, сюрреалізму чи алогізму) для того, щоб перетворювати традиційний образ на образ-тезу та на копію джерела-архетипу, якого уже немає…» [3].
Іншим масштабним напрямком є дискурс «Археології пам’яті», що включає цикли: «Вегетація», «Шлях до здоров’я та краси» та «Щасливе життя». Соціально-критичний пласт живопису цього напрямку є продуктом «перетравлювання» автором закорінених у масовій свідомості його покоління штампів примусової радянської ідеології та спогадів про примітивні побутові реалії. Сам автор констатує: «Я свого роду реаліст. Живу в такому суспільстві, в якому жив, воно не набагато змінилося із «совєтських» часів. Той кондовий «совєтський» менталітет таким і лишився» [4].
Особливістю творчої манери автора є малювання на старих килимах. Андрій Сагайдаковський почав використовувати старі килими замість полотна у скрутні 1990-ті, коли бракувало грошей на професійні матеріали. Йому сподобалась фактурність основи, часто знищеної часом та умовами зберігання, що додавало майбутньому твору передісторії досвіду, тяглості в часі. Іншим впізнаваним складником художнього методу Сагайдаковського є використання у творах тексту. Текст в нього існує у двох варіантах: трафарет і напис від руки. «Використовую трафарети, коли має бути щось безсумнівне. «Завтра будемо щасливі!» — мусить бути трафарет. «Дивись! Не заблукай» написано рукою, тут на двоє бабка ворожила», — пояснює автор [5].
Тип художньої практики Сагайдаковського можна схарактеризувати як інтуїтивний. Автор орієнтується на внутрішній імпульс, що виникає у резонансі до ідеї, думки чи зовнішнього подразника. За його власною розповіддю текст до живописних творів він почав уводити, запозичивши іконописну традицію пояснення зображення текстами (на початку своєї творчості підробляв на життя малюванням ікон), а частково, щоби виключити будь-які двозначності в трактуванні змісту твору. Його художня практика не передбачає авторських концепцій чи додаткових артикуляцій щодо значень тих чи інших символів або візуальних кодів. Коментувати ідеї та значення своїх творів він відмовляється, натомість метафоричний зміст робіт вміщує у лапідарних написах на живописній площині, що стає або частиною композиції, або ж центральним візуально-асоціативним елементом самого зображення. Сагайдаковський розповідає: «Мене почали допитуватись, що ти тією чи іншою роботою хотів сказати. Я тоді кажу: давайте я просто напишу… Щоб не було ніяких недомовок. То є ноги, а то — обличчя. То я й кажу: читати вмієте? Будьте добрі — читайте» [6].
Загалом практика Андрія Сагайдаковського не є чітко розподіленою за медіумами, вона є потоковою і стихійною. Автор вочевидь тяжіє до класичних форм, як-то живопис та об’єктність. Проте у мистецькому середовищі він упізнаваний не за манерою, стилем письма чи художньою виразністю, а за методом роботи з обраною темою й образом. Вірно буде схарактеризувати його метод «художньою практикою, тривалістю в життя» (lifelong art practice). У рецензії до масштабного й етапного персонального проєкту Андрія Сагайдаковського в Мистецькому Арсеналі Тетяна Кочубінська описала його доробок як «…єдиний інтегральний нерозривний потік відчуттів, досвідів й асоціацій» [7]. Фактурність ідей і теми художник однаково виразно втілює й у живописі, що наче палімпсест нашаровує історичний і суспільний контекст з матеріальністю живописного медіума; так і в об’єктах, інсталяціях та акціях, що їх реалізує спонтанно й інтуїтивно з матеріалів щоденного побутового вжитку та без додаткового продакшну. Цей вибір матеріалів до художньої виразності є відгомоном арте повера в українській мистецькій традиції, попередниками якого були Федір Тетянич (Фріпулья), Юрій Зморович тощо.
Сагайдаковський в українському мистецькому полі є автором, що методично зайнятий перепрацюванням минулого: у формі стереотипів, травм та штампів радянського виховання й ментальності із залученням матеріальних форм вживаних побутових речей і приладь, які бере за основу художньої виразності. Своїм доробком митець фіксує та консервує перехідний етап української історії між радянським й пострадянським спадком до постколоніальної української дійсності.
*у тексті використано матеріали Наталії Космолінської й Тетяни Кочубінської
_________________________________________________________________________
[1] Філоненко Б. Андрій Сагайдаковський, тут-буття. Погляд із майстерні // Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо! – Київ: ДП «НКММК “Мистецький арсенал”», 2020. — С.77
[2] Злобіна Т. Сучасне мистецтво на межі першого і другого світів //Спільне, №7, 2014: Другий світ.
[3] Богдан Шумилович, анотація до проєкту Андрія Сагайдаковського і Андрія Боярова «Пустоти», (куратори: Віта Сусак і Богдан Шумилович), Львівська національна галерея мистецтв, Львів, Україна, 2013.
[4] Звіжинський А. Блог Кості Смолянінова: Андрій Сагайдаковський. — 2011[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://smolyaninow.livejournal.com/385561.html
[5] Сусак В. Пустоти — це можливість // Zaxid.net. — 2013[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.do?andriy_sagaydakovskiy_pustoti__tse_mozhlivist&objectId=1290754
[6] Озірна Ж. Мистецтво не змінить людей // Коридор. — 31.07.2012 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://old.korydor.in.ua/interviews/1141-mistetstvo-ne-zminit-lyude
[7] Кочубінська Т. (НЕ)СЕРЙОЗНІ ІГРИ. Про виставку Андрія Сагайдаковського у Мистецькому Арсеналі // YourArt. – 18.11.2020 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://supportyourart.com/columns/neserjozni-ihry/
[8] В. Ганжа. Виставки: анонси мистецьких подій в Україні// Art Ukraine. — 2012. — No5 (29–30), с. 30–32
[9] И. Коваленко. Темная сторона палитры // Domus design. — 2011. — No3. — с. 28
[10] Щасливе життя за Сагайдаковським // Art Ukraine. — 2009. — No2: березень–квітень.— с. 184–185
[11] Комарницкая Люся. Архив маргинала // Domus design. — 2005. — No6. — с. 40
[12] Минко Евгений. Абсурдность настоящего (Проєкт Андрея Сагайдаковского «Имитация реальности») // Domus design. — 2004. — No3. — с. 41
[13] Профайл Андрія Сагайдаковського в базі «Відкритого архіву». Авторки Лізавета Герман та Марія Ланько. — 11.09.2021 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://openarchive.com.ua/sagaydakovskiy/#practice92