Пов'язані профайли художників
Пов'язані роботи художників
Пейзажисти ХХІ ст. демонструють цілісний погляд на світ та природу, обираючи конкретні сюжети та, зазвичай, залишаючись вірними обраним мотивам упродовж тривалого часу – серії «Ю.Б.К.» О. Тістола, «Українські мотиви» А. Криволапа, «Велика прогулянка», «Мікс», «Газони» М. Мамсікова тощо. Таке звернення до серійності є важливим для розуміння художником свого завдання в становленні сучасного українського живопису.
Великий формат – ще одна риса, яка об’єднує художників. По-перше, автори обирають його як гарантію того, що робота буде відзначена глядачем, така собі апеляція до інстинктів – велике має бути помітним. У великоформатній картині легше розкрити декларативність, що формально зближує творчість представників «нового українського пейзажу» з мистецтвом плаката. Кожна робота – маніфестаційне звернення художника до глядача. Обираючи пейзаж як засіб його передачі, художники звертаються, у першу чергу, до вродженої прив’язаності українців до власної землі та природи – застосовують прийнятну для розуміння мову. Така рефлективна легкість розуміння надає художникам можливість за допомогою простих односкладних символів зашифровувати у картинах важливі екологічні, соціальні, геополітичні тексти. Саме тому художники й обирають великий формат для своїх робіт, адже важливо бути не лише побаченим, але й почутим та зрозумілим. По-друге, зважаючи на те, що сюжети картин є малонасиченими та простими, великий формат дає змогу максимально збільшити образ та наблизити його до рами, а, отже, й до глядача. Таким чином, роботи стають демократичнішими, зрозумілішими і, як наслідок, популярнішими.
Для українського мистецтва колір був завжди одним з найголовніших засобів виразності. Не стали винятком і «нові пейзажисти». Форсоване звучання барв, насичені кольорові плями, контрастні співвідношення – невеликий перелік з арсеналу художників. Роботи впадають у вічі з першого ж погляду – великі кольорові модулі – відправна точка у побудові колористичної єдності в роботах О. Тістола, М. Мамсікова та А. Криволапа. Важливо усвідомлювати, що комунікація між художником та глядачем має відбуватися просто та зрозуміло, адже на розшифрування складних символів часто немає часу чи бажання. Саме тому колір набуває особливого звучання, форсується, доповнюється контрастами, відіграє роль повноцінного медіуму в творі мистецтва.[1]
[1] Пальниченко О. Роль фігуративного живопису Анатолія Криволапа у становленні «нового українського пейзажу» / Опальниченко // Тези і матеріали доповідей Міжвузівської наукової конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Ювілей НАОМА: шляхи розвитку українського мистецтвознавства», – 21 травня 2015 р.