Поза системою

Місце проведення: Україна, Київ, Інститут проблем сучасного мистецтва

Групова виставка

Опис

Поза  системою

Українське сучасне мистецтво підштовхує глядача до висновку, що відокремлена від контексту творчість окремих художників в ньому цікавіша, аніж ціле. Приватні творчі ситуації переконливіші ніж  «мейнстрім», який, за великим рахунком, відсутній. Такий стан речей –вичерпаність магістральних  художніх напрямків і самого поняття «трендовості» не є винятково локальним. Це пов’язано з протидією системі мистецтва, яка вписує художника в окреслені рамки. Система нині жорстко критикується як фабрика статусів: адже це вона прод’юсує імена і визначає символічну цінність та ринкову вартість творів. Вона дає художнику затребуваність в обмін на свободу (чи її частину) – саме тому в ній часто вбачають репресивну інстанцію контролю, джерело зла. Процес відокремлення системою «мистецтва» від «не-мистецтва» відбувається за принципом пошуку типологічного: щось порівнюється з тим, що вже є трендовим. Для зручності внутрішнього користування в кожному унікальному випадку творчості навішується  ярлик – у чому приховано момент спрощення, причісування під одну гребінку…

Художники свідомі того, що мимоволі дотримуються подвійних стандартів. Кожен із них  прагне бути в системі, оскільки це запорука успіху. Насправді ж, розтиражована системою творчість  художника стає вихолощеною, позбавленою щирості «внутрішньої інтенції». Вона вже не задає «питання без відповідей», але перетворюється в заїжджену платівку. Для того, щоб не зливатися з натовпом «мейнстріму», художники все частіше обирають автономне самопозиціювання. Знову актуалізується модерністська «шизофренічна» позиція художника: він визначає себе як аутсайдер і відносно соціуму, і відносно системи. Він не заграє з публікою, але відгороджується від зовнішнього світу щільною стіною. Здається, так спрацьовують компенсаторні механізми: зараз вже є очевидними наслідки морально застарілої орієнтації системи на популярність. «Розкручування» зірок за принципом «мас-медійних» ікон, прагнення бути зрозумілими для широкої аудиторії призводить до «радикальної баналізації» мистецтва…

Декотрі художники у протистоянні системі доходять до усвідомлення того, що протестний, лівий пафос  застарів як непродуктивна стратегія. Лобова протидія неможлива, потрібні обхідні маневри. Один із найдієвіших  – це постійне уникання ідентифікації, руйнування власного брендового статусу. Якщо система заклопотана впізнаваністю, конструюванням і «причісуванням»  бренду, то стратегія вислизання – це постійна зміна іміджу. Для зовнішнього світу важлива стабільність, у  внутрішньому постійними є лише зміни. Дослідивши, як працює система, можна  сподіватися на збереження свободи, на автономію  у своєму паралельному вимірі…

Фрагментарність, випадковість, сингулярність – це «паролі» сучасного бачення і  світовідчуття. В рамках цих категорій  можна описувати живопис Олександра Верещака. Об’єкти зображення – випадково знайдені і незначні, вловлені байдужо-ковзаючим поглядом. Нічого атрактивного, жодного «комерційного глянцю» – це живопис з відтінком спліну. Меланхолійно-мінорний колорит нудьги – так, його серії написані за мотивами полароїдних знімків та інших анонімних зображень, що випадково потрапляють до рук. Наслідуючи пересиченість Енді Уорхола, Верещак стверджує, що мистецтво повинно бути нудним – йому так легше уникати ангажованості…

Незалежне мистецтво схильне  до самоаналізу і думок про  свою історичну місію. Але воно оцінює доробок великих не без іронії. В  рефлексії над художнім контекстом занурена ужгородська група «Шапка», яка відзняла серію клонованих Фрід Кало… Ксенія Гальченко, не вдаючись до помилкового пафосу «шедеврального»  мислення, зводить знакові  моменти історії мистецтв до дамського  рукоділля, вив’язуючи їх гачком… Кожен із так званих «маргіналів», не намагаючись виглядати особливо модним, обирає той етап історії мистецтва, в якому почувається максимально комфортно. Так, Олег Сусленко та Іван Небесник зупиняються на модерністському абстрактному живописі, який, тим не менше, не виглядає анахронічно…

Ще  один спосіб бути поза системою – позасистемність  бачення, його змінений стан, змінений режим. Дмитро Корнієнко відбирає образи зі «сміття» дійсності. Одного разу в попелі лісового вогнища він знайшов сплавлену  пластикову пляшку, котра перетворилась на нав’язливий мотив, який переживає у його свідомості найзахопливіші метаморфози. Називаючи речі власними іменами, варто визнати: безсумнівно, що ці фотореалістично написані «портрети» речей надихнула естетика змінених станів. Можливість побачити світ іншими очима позбавляє художника стереотипного, замиленого погляду… Це  вкотре доводить нам: мистецтво великою мірою є приватним  випадком. Час стилістичних та ідеологічних узагальнень, великих наративів  минув. Сфера публічного розпадається на фрагменти приватного. Поле зору звужується: настала епоха пильної  уваги до дрібниць. У фокус потрапляє  тільки те, що захоплює об’єктив, певна автономна одиниця, Single. «Сингулярності» – якщо використовувати поняття із вжитку логіки та філософії, яке означає явища, що не зводяться до загальних і є замкнутими в собі. Тільки на цьому рівні частковостей, гідному пильної уваги, можливі нові відкриття…

Вікторія Бурлака

Організатори

• Інститут проблем сучасного мистецтва

Куратори

• Вікторія Бурлака

Представлені художники

Ксенія Гнилицька

Олександр Верещак

Степан Рябченко