Місце проведення: Польща, Варшава, Фундація Ательє
Групова виставка
2013.03.22 - 2013.05.11
Опис
Андрій Бояров& Кшиштоф Воцеховський ПІСЛЯОБРАЗИ /AFTERIMAGES GaleriaFundacji Atelier , вул.Фоксаль 11, Варшава. 22 березня – 11 травня 2013
Нещодавній період у творчості багатьох митців в недійній області характерний поверненням до витоків концептуального мистецтва. Повертаються засадничі питання про значення образу та його сприйняття. Яку роль відіграють засоби запису, що саме залишається у нашій пам’яті, яка накопичує так багато фіксацій минулого. Наскільки ці записи фрагментарні, часткові, а на скільки з розірваних випадкових уламків вдається відтворити минулі роздуми над спливаючим часому епоху так швидкозмінних інструментів запису реальності.
Обидва художники намагаються дослідити ці можливості, повертаючи їх та надаючи нових неочікуваних інтерпретацій і складаючи у інакших взаємозалежностях. Це також експеримент з формою, особливо у випадку робіт Боярова, який викладає та мультиплікує власні, на ново побачені знимки, у незвиклий спосіб.
Слово «маніпуляція» має надто негативні конотації. Отож перетворення образу, пере кадрування, надання інших контекстів через використання трішки вже давніших технік ( як ось відео-принтів) , копіювання вишуканих кадрів на негативах знайдених у власному архіві – це дійства, що складаються на багатство й різноманітність представлених реалізацій.
Андрій Бояров виконує також короткі на кільканадцять секунд відео-секвенції , своєрідний семплінг фото образів і декотрі з них презентує у формі невеличких проекцій у рамках, інші можна побачити у вільному доступі на інтернет-сторінці YouTube.
Тимчасом Кшиштоф Войцеховський за посередництвом негативів з власного архіву, показує своє тогочасне дивування генерованим телебаченням образом у вигляді зображень 1:1 з телеекрану на негативах 6х9. Виникає фіксація, вражаючою силою якої є власне свідомо вибрана аналогова техніка і спосіб показу у формі сріблясто-бромової фотовідбитки.
Для виставки у Галереї Фундації Ательє характерним є також старанно продумана сценографія. Декотрі праці поєднані у великоформатні складанки, як от «Передбачення» (« Prediction») Андрія Боярова чи як збір ТБ-знимок з першої пол. 70-х років Кшиштофа Войцеховського. Інші, різних форматів, складають менші групи, у яких виразно помічаються, часом дуже неочікувані пов’язання й співвідношення.
Роботи обидвох митців можна належать течії «нової візуалізації», відсилаючи до естетики Флюксусу (Fluxus), особливо це стосується робіт Боярова, на що слушно звертає увагу львівський історик мистецтв Богдан Шумилович. Перетин меж традиційних форм образотворчості та кордонів обумовлених можливостей фототехніки дозволяє цим роботам відкривати нові площини й площі інтерпретацій та візуального сприйняття.
МарекГригєль,
куратор Центру Сучасного Мистецтва Уяздовський Замок у Варшаві, фундатор і редактор часопису та інтернет-порталу «ФотоТапета» квітень 2013
Андрій Бояров:
«Під час навчання на архітектурному факультеті, особливо в останніх роках, я багато часу присвячував графіці, малярству і фотографії; згодом в мене теж з»явилася відеокамера з якою я почав активно експериментувати. Джерел натхнення було вдосталь: від діяльності груп Fluxus,Art&Language, фільмів Уорхола й Мекаса до малярстваДейвідаСаллі. Досить скоро, просто у хрестоматійний спосіб, я опинився у сфері т.зв. «медійного» мистецтва – малярство і графіка тоді сприймалися лише у великих форматах й вимагали простору та постійного місця для занять, камери ж можна було забирати зі собою будь де. Часом я займався «документалістикою» , але не визнавав і ніколи не хотів робити фотографії «реалістичної», тільки «опосередковану», власне «медіальну». І такою вона залишається – контекстною, підтексовою, інспірованою головне літературою і текстом. Великий вплив на неї має теж музична культура семплінгу та мікшування, музичної цитати. Я будую та документую певну паралельну реальність : і де б я не був – у Таллінні, Львові чи Варшаві, достатньо включити ТБ, відкрити часопис чи книгу ( а я й надалі волію їх від букініста чи випадково знайдені) і докази існування такої реальності в них завжди знаходяться. Я їх лише реєструю.»
Кшиштоф Войцеховський:
«Зображення з телеекрану я почав фотографувати вже у 1967 році і ті фото, якщо існують серед старих негативів, не мають шансів на нове життя на відміну від тих з 1969 року з першої висадки людини на місяць, які я показав сорок років пізніше в пов’язанні зі знимками до фільму «Рейс». Тоді справа йшла про фіксацію події, яку без посередництва телебачення зареєструвати було неможливо. Тільки пізніше, біль 1970-го року я включив телевізійний образ до презентації – це була стерта різних знимок, головне домашніх, але бути теж ТБ-фото і репродукції реклами з кольорових часописів. Тих інших було декілька, але багато залишилося негативів, зроблених як у Польщі, так і у 1972-3 році у США.
Тепер перший раз я пробую придивитися до знимок конфліктів, які і вже й не пам’ятаю де і чому відбувалися (ну може деколи пригадую). Тоді йшлося про порівняння цих присвоєних знимок з безпосередньо моїми, про надання певного статусу цим зображенням, якість яких нагадувала УЗД. Таким був привід включення пізніше телевізійних зображень до серії «Imperfectum», але вже як «семантичної меншості».
Але все це говорить лише про формальні мотиви моїх дій, більш важливим й цікавим для мене є порівняння цих образів сорокарічної давнини з пам’яттю про те, що відбувалося, а також теперішньої уявою, що буде у наступні сорок років.»
