Місце проведення: Україна, Київ, Арт-центр Павла Гудімова Я Галерея
Персональна виставка
2008.11.26 - 2008.12.15Опис
Споконвіку, скільки себе пам’ятаю, мене, як і більшість моїх співвітчизників, хвилювала принципова невизначеність поняття «культура», зокрема його дефініційна недиференційованість із терміном «цивілізація».
Я наполегливо вивчав літературні твори та наукові праці, що торкаються цієї проблематики. Журнал «Культура і життя» став моєю настільною книгою. Окрилений жагою пізнання, я майже впритул наблизився до відповідей на питання, що мене хвилювали. Але брак першоджерел та науково-методичної літератури давався взнаки.
Це спонукало мене поступити на навчання до Прутівської середньої школи з її багатою науковою базою та глибокими культурними традиціями. Цей навчальний заклад запропонував мені для вивчення дуже широкий діапазон дисциплін, зокрема фізкультуру, яка дала мені можливість на практиці пізнати цілющу дію культури в доповнення до раніше набутих теоретичних знань. Таким чином я майже впритул наблизився до розуміння суті вищезгаданої термінології. Але остаточної ясності все ж не було…
І ось одного погожого липневого ранку, сидячи у глибокій задумі на сходах будинку культури, що самотньо височів серед безкраїх мальовничих сільгоспкультур, я прийняв рішення не зупинятись на досягнутому та продовжити нелегкий пошук істини. Перев’язавши книги хрест-навхрест шпагатом, я подався до Києва, – серця української культури та столиці духовної культури східноєвропейських теренів…
Республіканська Художня Середня Школа на той час була досить значним осередком художньої культури та передової наукової думки у знівельованому до майже гомогенної консистенції культурному середовищі СРСР. Тут зростали титани культури та лицарі духу: майбутні архітектори, живописці, міліціонери, скульптори, водії, мистецтвознавці і т. ін. Завдяки високоінтелектуальному середовищу, яке всіляко сприяло мені в осягненні істини, я майже впритул наблизився до відповідей на питання, що мене хвилювали.
Та мені, як і кожному пересічному українцеві, з раннього дитинства була притаманна туга за втраченим колись європейським культурним контекстом. Тому, перев’язавши книги хрест-навхрест подвійним шпагатом, я подався на Захід, – до Європи, але впершись чолом у нездоланний Чоп, опинився у Львові.
Львівський Державний Інститут Прикладного і Декоративного Мистецтва на той час був досить значним осередком української художньої культури та передової наукової думки в УРСР. Тут зростали майбутні духовні та культурні сподвижники. Долучившись до найпередовіших культурних тенденцій, що нуртували у середовищі творчої молоді, я мимоволі став учасником культурного процесу, який невдовзі мав докорінно змінити культурний клімат нашої Батьківщини…
Линув час. Не дивлячись на грандіозні соціокультурні зміни, я ні на хвилину не полишав спроб осягнути дилему «культура-цивілізація». Завдяки перманентним неослабним зусиллям, я майже знайшов відповіді на питання, що так довго мене хвилювали.
Та одного погожого дня, несподівано для мене, як і для більшості моїх земляків, контекст вищеобговорюваного дискурсу було ускладнено введенням до нього терміну «туризм». Застосування методу гносеологічного аналізу, не кажучи вже про спроби простої механічної екстраполяції попереднього досвіду на новий контекст, виявилось малорезультативним та безсилим перед конфігурацією новоутвореної дефініційної конструкції.
Та навіть тоді я не дозволив відчаю та песимізмові взяти наді мною верх та поставити хрест на моїх дослідженнях. Зібравши всю волю в один кулак, а до іншого взявши пензель, я сміливо рушив альтернативним шляхом пізнання – емпіричним.
І відтоді не беру дурного в голову, а важкого в руки, а малюю, малюю і ще раз малюю!
