Історії Поліни Райко та Олега Мітасова розгортаються приблизно в один і той самий час — на перетині 1980-1990-х років. Однак їх споріднює не лише час, у якому вони жили. Для обидвох був важливий їхній приватний простір, який вони наповнювали власною символічною системою.

Поліна Райко та Олег Мітасов не були митцями. Їхнє життя складалося з традиційних для української радянської людини потреб, звичок та ритуалів. Життя Райко було сконцентроване на родині, Мітасова — на роботі та науковій діяльності. Принципова зміна їхньої повсякденності відбулась внаслідок пережитих особистих травм, які вивільнили творчу енергію обох авторів, позначивши наступний період прагненням до мистецтва, яке з одного боку звільняло від внутрішнього болю та тужіння, а з іншого — створювало безпечний простір та надавало сил.

Простором Райко був власний будинок в селі Олешки на Херсонщині, який вона вкривала своїми розписами, простором Мітасова — квартира у харківській багатоповерхівці та територія, якою художник пересувався та де проводив час. Попри подібність у практиці, Райко та Мітасов користувались різними художніми інструментами: Райко обирала живопис на стінах, те що ми нині можемо назвати муралами; Мітасов — текст, фактично, він один з перших самобутніх українських графіті-райтерів.

Творчість і Мітасова, і Райко глибоко символічна. Райко розмалювала власний будинок тваринами, рослинами, дивакуватими персонажами та власними портретами. Описуючидоробок Райко мистецтвознавиця та кураторка Тетяна Кочубінська порівняла побутові сцени, які мисткиня відтворювала за власними спогадами, з «житіями» святих. «Ніде не навчаючись живопису, Райко створила власну “іконографію”. Розміщення тих чи інших сюжетів було пов’язано з розташуванням кімнат у будинку. Наприклад, з дверей спальні видніється розпис із зображенням її весілля; вхід в спальню прикривають леопарди-птахи — хранителі і захисники; у печі намальована маленька чорна собака, а над вогнищем — войовничий шуліка. Практично кожна композиція в кімнатах має своєрідний оберіг у вигляді пари лелек, лебедів, голубів», — зауважує дослідниця [1].

Приватний простір (чи то будинок, чи то квартира) зазвичай сприймається як місце безпеки та комфорту, де розгортається інтимне та відверте життя без прикрас. Прагнення ще більшого захисту власного дому та особистого життя, створення безкінечних оберегів та тотемів — це все маркує хрупкість сприйняття, потребу у захисті, затишку та спокої. Однак, не лише образи та символи виступали оберегами, саме мистецтво тут набуло тотемного та сакрального значення.

Свого роду оберегом для Мітасова було слово. Відомо, що автор часто писав своє ім’я та прізвище (у цьому одна з найбільших спільних рис з графіті-райтерами), а також слова пов’язані з науковою діяльністю. Згідно легенди, Мітасов не зміг захистити наукову дисертацію і це стало причиною його психічного розладу. Найчастіше митець писав слова та фрази «ВЕК.ВАК», «на земле» та ін. Надписи, які він лишав, часто не пов’язані між собою, це відірвані одне від одного слова, що на перший погляд є абсурдним повідомленням. Однак, у спільному розміщенні один з одним вони утворювали певний філософський та екзистенційний зміст:

Сразу же. Сужение. Ума.

Союз нерушимый. Республик свободных. На земле нет. 

Ленин. Сделал. Всем. Укол. В. Голову.

Не. Терять. Веры. В. Людей. Всем. Всему. Живому. Не. Живому.

Звезд. С. Неба. Не. Срывать.

Изучать. Русский. Язык. А. Не. Присваивать.

Ти. Вит. Никогда. Землей. Не был. И никогда. Быть. Не может.

Люди. Сразу же. Ленин.

Где. На земле.

Жагу до творчості можна пояснити й тим фактом, що обидва автори витрачали на фарби та пензлі всі свої гроші. Райко купувала інструменти за невелику пенсію, а Мітасову надавали фарбу та інструменти художники харківського вишу.

Творчість Райко та Мітасова можна віднести до ар брюту — мистецького напряму, який включає практики творців, що не мають мистецької освіти та виконані у «грубій», «сирій» та часто експресивній манері. Запропонований французьким художником Жаном Дюбюффе у середині ХХ століття термін тоді узагальнив мистецькі практики людей з психічними розладами, дітей, ув’язнених та представників інших спільнот, що опинились на маргінесі суспільства. Нині до цього терміну існують певні зауваження, як власне і до іншого терміну, який вживають у якості іншого узагальнюючого маркера — мистецтво аутсайдерів.

Емоційна, експресивна, інтимна та відверта творчість митців споріднюється з роботами багатьох інших художників, які в певні моменти опинились один на один з власними переживаннями і звільнили внутрішню енергію, біль та травму у художніх практиках. Митці, які належать до цього явища, створюють переважно матеріальне мистецтво — живопис, графіку, скульптуру. Розглядаючи твори можна помітити, як ці внутрішні імпульси починають потребувати значно більшого і полотна чи паперу стає замало: тоді площиною для творчості стає навколишній простір, роботи стають об’ємними та всеохопними. Подібне мистецтво більш уразливе, адже потребує більшої уваги та турботи, це створює певні складнощі в архівації та музеєфікації такого досвіду.

Схожим до Райко та Мітасова був американський промисловий фотограф, скульптор і художник Сідні «Сід» Едвард Боюм. Боюм став відомим через власні скульптури, які розміщував у публічному просторі міста Медісон, штат Вісконсін. Частина робіт художника нині занедбана. Аби врятувати ці твори, місцева спільнота ініціювала проєкт щодо збереження будинку та скульптур Боюма, створила сайт його та організувала перенесення робіт у більш безпечні простори.

Подібною ініціативою є проєкт  оселі Поліни Райко. Музеєм сучасного мистецтва Херсону та Центром культурного розвитку «Тотем» було створено Фонд Поліни Райко, який займається збереженням спадщини художниці.

Однак, якщо біографія Райко більш-менш відома, то постать Мітасова нині складається лише з міфів та переказів. Художник Павло Маков у своїй замітці в журналі «НАШ» писав: «Нам мало що відомо про його життя. Начебто був одружений, мав вищу освіту, економіст, працював директором магазину. Поки хвороба не перетворила його на живе свідоцтво нашого божевілля, щоденник, якому немає рівних з достовірності, у якому з жахаючою детальністю зафіксована вся безвихідь нашої ментальності. Час та місце дії неважливі — створюється враження, що так було завжди, так є та завжди буде там, де ми є». У 1990-ті надписами Мітасова були вкриті квартира, під’їзд, стіни будинку та стіни інших домів, що були розташовані недалеко. Сьогодні цих текстів майже не лишилось — квартира художника була продана, а решта малюнків не змогла пережити ремонти та фарбування.

У 2001 році Павло Маков застерігав: «Я далекий від думки про можливу інтерпретацію “митасівського надбання” й хотів би застерегти від будь-якої спроби використовувати цей матеріал як джерело творчого натхнення. Мітасов — явище природи. Його “творчість” — не мистецтво. Це — документ. Абсолютне несвідоме нашого життя. І в цьому його смисл». Сьогодні ж фотографії текстових робіт Мітасова стають складовою виставок сучасного мистецтва, зокрема — «Ха» (Національний художній музей України, 2017-2018) та «Перетинаючи межу» (PinchukArtCentre, 2019). І попри те, що мистецтво обох авторів було герметичне й кожен з них розвивав власну міфологію та символічну систему, складну для розуміння іншого, і Мітасов, і Райко здійснили вплив на інших митців. Райко надихала авторів з Херсону і нині вона є важливою фігурою херарту, а тексти Мітасова певним чином відобразились у практиці як харківських графіків, так і музикантів.

[1] Кочубинская Татьяна. Полина Райко: Дом, который нарисовала она // BirdinFlight. — URL: https://birdinflight.com/ru/pochemu_eto_shedevr/polina-rajko-dom-kotoryj-narisovala-ona.html

[2] Лекція Павла Макова. «Олег Мітасов та ар брют» // PinchukArtCentre.  — URL: https://www.youtube.com/watch?v=RWZCggfkF20&vl=ru

[3] Design coalition. — URL: http://www.designcoalition.org/community/Boyum%20/boyum2.htm

[4] Маков Павел. Олег Мітасов // НАШ. — травень, 2001.

[5] Маков Павел. Олег Мітасов // НАШ. — травень, 2001.

[6] Современный Ван Гог и гений. История харьковской легенды Олега Митасова // Mediaport.  — URL: https://www.mediaport.ua/news/city/70905/sovremennyiy_van_gog_i_geniy_istoriya_harkovskoy_legendyi_olega_mitasova

Підготовлено за матеріалами Дослідницької платформи PinchukArtCentre

Катерина Яковленко