Художники не люблять таких пишномовних слів, як «євроінтеграція», проте залюбки інтегруються при першій же нагоді.

Українських художників у Голландії презентує галерея Фонду сприяння розвитку мистецтв та Посольство України в Королівстві Нідерланди (Амстердам). Виставка відбувається в Амстердамі, Marius van Bouwdijk Bastiaansestraat 28, а з 3 по 26 жовтня роботи можна побачити у галереї Stichting WG Kunst.

Минулого року у Києві експонувалися роботи сучасних художників Голландії Рене ван Кемпена та Жозеван Туберген. Їм дуже сподобалися пам’ятки нашої столиці та Одеси, хати, вишиванки й вареники у Пирогові, та взагалі живописна природа нашої країни. Тепер друзі й колеги зустрічаються на землі, яка дала світові таких знаменитих художників, як Рембрандт та Ван Гог.

Назва творчого об’єднання «Г.В.Х.» складається з перших літер прізвищ художників, які кожний своїм шляхом прийшли до використання у своїх роботах цифрової техніки.

Сучасне суспільство широко використовує прогресивні технології перш за все в індустрії розваг, рекламі споживчих товарів та в інших комерційних цілях. Група «Г.В.Х.» ставить перед собою складну задачу знайти в цій налагодженій машині місце дійсно художній творчості, а не тільки прикладному обслуговуванню комерції, чим змушені займатись безліч дизайнерів, режисерів «смачних» кліпів тощо. Використовуючи згадані естетичні прояви як документи часу, художники позбавляють їх прагматичної функціональності у своїх композиціях.

Так, принти Олени Голуб «зрежисовано» здебільшого у пізнавальному векторі. Кожний її цифровий аркуш створено на межі часового й ментального перетину, почерпнутого в історії та сучасності України. Вона змішує сцени з вуличного життя, де тінейджери пишуть графіті, перехожі смакують хот-догами на тлі величних монументів, встановлених у міському просторі видатним філософам минулого, майстрам слова, пензля й класичної музики.

Фотороботи Гліба Вишеславського досліджують взаємодію домашнього, інтимного прояву особистості в публічному просторі. Композиції з білизною, що сохне на подвір’ї, розгортають епічну історію людської екзистенції. Вони підкреслюють беззахисність і тимчасовість тепла щойно вбраного одягу у величному архітектурному ансамблі, створеному на потребу соціуму, де перебувало не одне покоління таких самих створінь: дітей, юнаків, дівчат, жінок, чоловіків, і, нарешті, немічних старих без ознак статі…

Цифрові метаграфії Володимира Харченка вихоплюють з урбаністичного середовища суттєві моменти так, ніби відбувається миттєвий, нетривкий, але потужний, немов блискавка, контакт індивідуального й суспільного. Плин вуличного життя, де всі поспішають у безлічі справ і без справ, підкоряючись ритму, все-ж таки дає змогу прояву, хоч і миттєвого, одвічній поезії, яка, видозмінившись, живе в думках і творах художника нового тисячоліття.