Павло Маков здобув освіту у Кримському художньому училищі ім. М.С. Самокіша, Сімферополь, Україна (1974-1979), Академії мистецтв, Санкт-Петербург, Росія (1977-1978), Художньо-промисло- вому інституті, факультет графіки, Харків, Україна (1979-1984). Нагороджений Prix d’honneur, виставка «Друк ІІІ тисячоліття» (Ша- мальєр, Франція), «Золота книга», виставка Scripta Mannet (Таллінн, Естонія), а також багатьма іншими нагородами.
PAC-UA пропонує простір для нових проектів українських митців у контексті Колекційної платформи. PAC-UA 6 представляє Павла Макова, нар. в 1958 р. у Санкт-Петербурзі. Живе і працює в Харкові.
Розмова Павла Макова з Бйорном Гельдхофом
Обираючи папір як свій матеріал, Ви створюєте зв’язок з цілою історією, а також робите посилання на важливу стратегію, яку Ви використовуєте як художник: збирати зображення, збирати образи, збирати об’єкти і сприймати їх як пам’ять, яку можна повернути на папір. Однак окрім збирання речей, використовування Вами різних процесів гравірування, звертаєш увагу на широкий спектр Вашої творчості: вона дозволяє говорити про природу, архітектуру і тіла. Загалом – все присутнє там. Тож як цей процес збирання спрацьовує для Вас?
Процес збирання дуже близький до процесу життя. Як художник, я б ніколи не розмежовував життя і роботу, оскільки я, в першу чергу, людина. Спершу я малюю і потім створюю гравірування на малюнку. Важливо, що процес створення дощечки та образу менш значимий, ніж креативний процес їхнього поєднання, який починається, коли образ вже створений. І оскільки я не продукую наклади у традиційному друці, що є суто технічним і нудним, то процес друкування є найбільш творчим для мене. Як на мене, стратегія повторення особливо цікава.
Ви повторно використовуєте деякі мідні дошки у своїх ранніх роботах і згодом – почасти у пізніх. Тож постає два питання у зв’язку з цим. Одне стосується смислу, бо ці мідні дошки стають розмитими і образ зникає, немов пам’ять. З іншого боку – він стає символом. Чи Ви свідомо використовуєте це? Чи можна сказати, що у Вашій творчості присутня свідома символічна мова?
Так, я погоджуюся з Вами. Тому що коли я створюю дерево чи будинок, звісно, таке дерево або такий будинок існують. Але для мене це більшою мірою символ певного типу будинку або певного типу дерева, ніж точне зображення конкретного дерева.
Якщо поглянути на Ваші великоформатні роботи, можна побачити два провідних елементи: перший – це природна форма, як у справжньому дикому ландшафті; другий – це сади, які є створеним ландшафтом з чіткою структурою, де хаос і природні елементи розташовані радше всередині деталей, але не становлять частину основної структури образу. Як Ви прийшли до цього?
Протягом кількох останніх років, коли я створював лише одну або дві великі роботи на рік, вони стали більше подібними до концептуальних висловлювань, і тоді структура набула надзвичайної ваги. Часом структури нагадують інші структури, що відбувається цілком несвідомо. Моя нова робота «Башта» направду структурована. Можливо, у майбутньому я повернуся до хаосу, хто знає.
Певно, це відбувається тому, що життя довкола нас стає також все більше структурованим. Але коли я дивлюся на Ваші роботи, сам процес друку і те, що постає з нього, нагадуютьмені писання.
Ви маєте рацію, і мені це подобається. Моє ставлення до роботи нагадує проживання кимось свого щоденника. Цей щоденник більше візуальний, однак в основі своїй він написаний. І це також тому, що я дуже люблю літературу. Мені подобається писати листи моїм близьким друзям. У Британському музеї, наприклад, я бачив чудові книги часів майя, і всі вони були зроблені з малюнків. Це мало великий вплив на мене.
Ваша робота, яку Ви зараз створюєте для PinchukArtCentre і яку ми представимо тут – це унікальний проект, що поєднує важливі форми та ідеї Вашої творчості. Чого ви очікуєте від самої виставки в PinchukArtCentre?
Пропозиція створення виставки тут певним чином підштовхнула мене до нової ідеї, оскільки ямав кілька великих запланованих проектів, які я завжди хотів реалізувати. Один з них – це «Ковдра пам’яті», зроблений із грошей, другий був про маленькі садочки, інший – про башти, ще один був із хрестами, і насамкінець ще один – з відбитками пальців. І я усвідомив, що ніколи не матиму достатньо часу у своєму житті, щоб втілити всі ці проекти у масштабі, який я хочу. Тож я почав думати про те, щоб сконцентрувати їх усі в одному проекті, об’єднати їх разом. Вони всі належатимуть одному часу і одному місцю. І це фантастично. П’ять проектів в одному.
Певним чином ці п’ять проектів визначають провідні мотиви Вашої творчості: це і пам’ять, і сад, який має настільки важливе значення для Вас. Сад має довгу історію зображення, і Ви говорили, що вперше захотіли працювати з садами, коли побачили Версаль.
Так, тому що я усвідомив, що Людовік XIV витратив усі гроші країни просто, щоб створити сад. Він зруйнував економіку Франції, створюючи Версаль. І це видається доволі суперечливим, адже відтоді Версаль став символом країни і допоміг їй віднайти себе.
Інший важливий елемент Вашої творчості – архітектура.
Це безпосередньо пов’язано з тим фактом, що я народився у великому місті і більшу частину свого життя провів у великих містах. Я народився в Санкт-Петербурзі, жив у Києві, Харкові, Москві. Я – свого роду міська істота. Це моя пам’ять. І, звісно, плани міст завжди мали на мене великий вплив. Мені вони подобаються і я збираю їх.
Насамкінець дозвольте запитати Вас як впливового учасника мистецького середовища: «яким Вам видається молоде покоління сьогодення?»
Лише можу сказати, що я справді радію, що вони є. Дехто з них постав на початку 2000-х, сьогодні їм близько 30 років, вони інші, але дуже талановиті.
