PAC-UA пропонує простір для нових проектів українських митців у контексті Колекційної Платформи. PAC-UA 5 представляє Миколу Маценка, нар. 1960 р. у с. Прутівка на Франківщині.
Розмова Миколи Маценка з Бйорном Гельдхофом
Після знайомства з вашими роботами я був особливо вражений тією послідовністю, з якою ви розробляєте свою тему. Крізь усе, чим ви займалися, проходить головна ідея – це дослідження національної ідентичності України чи рефлексії про неї.
Це правда, бо я етнічний українець. На сьогодні курди залишилися єдиною етнічною групою, яка не має своєї держави. До 1991 такими були й українці. Це велике задоволення бути космополітом. І якби я був турком, я міг би бути космополітом, але у цьому сенсі я курд.
Ви маєте на увазі, що для вас визначення національної ідентичності все ще важливе?
На жаль, так і є. Знову ж, якщо проводити, приміром, паралель між іспанцем і каталонцем, то іспанець може забути про свою національну ідентичність і рухатися далі. Тому що в будь-якому разі він перебуває у першому вагоні потяга, тоді як каталонець – в останньому.
Ваша правда, бо завжди дуже цікаво, як Україна визначає себе сьогодні поза межами колишнього блоку Радянського Союзу.
Можемо розглядати Україну як своєрідний магніт цього блоку – він залишився, де і був. Майже нічого не змінилося, ані в геополітичному сенсі в моєму регіоні, ані у процвітанні мого народу. Саме тому, навіть якби я захотів бути нормальним митцем без цього важкого рюкзака національної ідентичності за плечима, який я б дуже хотів викинути геть, бо він надто важкий і незручний, анахронічний і помітно немодний, я б не зміг цього зробити. Я дивлюся у дзеркало і бачу того, хто стоїть там, і розумію, що я не можу бути іншим, але тим, хто є там.
Як Ви вважаєте, у живописній серії «Геральдика», яка є напрочуд важливою для Вашої творчості, чи містять картини типові елементи української ідентичності? Чи не спрацювали б вони так само і в Грузії або Росії?
Справа у тому, що я живу на цій землі і використовую усі культурні нашарування, які існують тут. І Україна ніколи не була ізольованою країною. Тож, ми можемо мати автентичні українські символи влади, приміром, булаву і, водночас, російські балалайку і самовар. Це реальність. Може здатися, що я етноцентричний, однак я не такий. Я дивлюся на цей світ широко відкритими очима. І я білінгв, принаймні.
Якщо подивитися на вашу творчість, то можна вирізнити два типи робіт. Перший – це фігуративні роботи, пов’язані з геральдичною символікою, де Ви кажете: «Я творю у позитивному ключі», поєднуючи речі, створюючи певну ідентичність. Другий різновид приводить нас до проекту, який ми зробимо в PinchukArtCentre: повторення орнаментів, які знову є доволі українськими, які ви повторюєте знову і знову, завжди у різних кольорах. Чи не могли б Ви розповісти безпосередньо про цей специфічний проект?
Це єдиний проект у моєму житті, де лінія йде не від голови, а від серця. Це рефлексія про килим з мого дитинства. З одного боку, я зробив з цього вправу з кольорами, а з іншого – це дуже духовна, емоційна і єдина ірраціональна робота у моїй мистецькій діяльності.
Це ваш найбільш абстрактний, концептуальний твір, де присутнє не тільки дослідження орнаменту, а й дослідження ідеї повторення та ідеї кольору в контексті потужної живописної традиції.
Серія сама по собі і кольори, які я використовую – це первинний імпульс мого серця, тоді як структура виринає з розуму. Бувають періоди, коли я використовую контрастні кольори, влітку, наприклад, потім, ближче до осені, вони стають монохромними, стриманими.
Я б хотів повернутися до одного з Ваших найбільш комунікативних проектів – «В кожну хату по квадрату!».
Я навіть не сприймаю себе як автора цього проекту, але люди так активно атакували мене своїми запитаннями, що я, як публічна людина, відчув відповідальність дати відповідь. Спочатку я просто словесно формулював відповіді, але згодом зрозумів, що повинен дати людям доступний Чорний Квадрат. Я створив сотню чорних квадратів на білому фоні; це не була точна копія з кракелюром, радше формально зроблений символ «Чорного квадрату» Малевича. Розмір був меншим на 5 мм від оригіналу, щоб уникнути юридичних проблем. Кожна картина була продана за 99 грн. Потім я зрозумів, що мої прибутки були меншими за витрати і ціна зросла до 199 грн. Я продавав свої перші квадрати в Шаргороді і намагався бути чесним як митець, тому я пішов на базар і став між помідорами і перцем. Тоді я запропонував мій квадрат з позначкою, що він коштував один мільйон і після знижки вже коштує 199 грн. Пізніше я чув, як люди довкола перешіптувалися, що це був «Чорний квадрат» Малевича. Так я зрозумів, що люди знають цю роботу
