Глеба Г. Ю. Стас Волязловський. Привласнення інклюзивності [Електронний ресурс] / Галина Юріївна Глеба // Your Art. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://supportyourart.com/researchplatform/stas-volyazlovskij-pryvlasnennya-inluzyvnosti.

Стас Волязловський. Привласнення інклюзивності

Поєднати у своїй практиці первісні орнаменти, стилістику робіт людей із психіатричними діагнозами та естетику тюремної творчості можливо лише тоді, коли розуміння художником мистецтва не сформоване академічною традицією і каноном. Такий автор не мислить історією світової культури, чіткими межами періодів або ж конкретними методами художньої репрезентації. Все те, чим захоплювався і надихався Стас Волязловський, було втіленням мистецтва аутсайдерів. І хоча Волязловського як художника неправомірно вважати представником цього мистецтва, бо він мав початкову художню освіту, активно займався самоосвітою та й загалом був одним із найпомітніших та найуспішніших представників української художньої сцени 2000–2010-х років. Все ж його естетика розбудована саме на візуальних кодах, які автор підгледів та запозичив у світовій традиції ар брюту, а привніс у власну практику українськими образами.

Волязловський у резиденції. Фото Аліни Якубенко. Надано Благодійним фондом ім. Поліни Райко

Волязловський у резиденції. Фото Аліни Якубенко. Надано Благодійним фондом ім. Поліни Райко

Волязловський у резиденції. Фото Аліни Якубенко. Надано Благодійним фондом ім. Поліни Райко

Волязловський у резиденції. Фото Аліни Якубенко. Надано Благодійним фондом ім. Поліни Райко

 Буквальні, порнографічні, саркастичні та навіть аутоеротичні роботи Волязловського знаходили у глядача, — простих херсонських роботяг та колишніх ув’язнених херсонських колоній, — жвавий інтерес та захоплення. Його роботи не викликали агресивного спротиву, були зрозумілими глядачам, хоча автор часто зображував не тільки гендернонормативні, але й гомоеротичні сюжети, що зазвичай тригерять провінційні гомофобні настрої. Натомість реакцію несприйняття мистецтво Волязловського отримувало у столичного глядача [1]. Знаходилися такі, хто вбачав образу релігійних та моральних почуттів у творах Стаса Волязловського.

Стас Волязловський. Декоративна таріль. 2002. Шамот. Глазур

Стас Волязловський. Декоративна таріль. 2002. Шамот. Глазур

Кожен із життєвих періодів пов’язаний у Волязловського із певним захопленням у мистецтві, що формували його не тільки як художника, але і як особистість. Приміром, викладаючи підліткам кераміку у 1990-ті, Волязловський ретельно вивчав орнаментику первісної кераміки та сам створював декоративні тарілки, вази і скульптурні композиції на її кшталт. Йому імпонувала ідея введення в орнамент того, що суспільна мораль зазвичай цензурує  —  статевих актів або акцентованих геніталій. Завдяки стилізації таке зображення втрачає свою буквальність й перетворюється на орнаментальне мереживо. Етнографічність та народність наче визначають для художнього твору зону дозволу на табуйоване зображення, а утилітарне сприйняття об’єктів декоративно-ужиткового мистецтва зводить нанівець можливу художню маніфестацію. Волязловський пропонував такі декоративні тарілки до показу на нудних для молодого митця звітних виставках херсонської спілки художників, щоб зауважити, чи вийде у нього обійти вузьколобу провінційну цензуру. Ця дрібна й хуліганська художня провокація була для автора розвагою.

Коли кераміка набридла, Волязловський зосередив увагу на графіці — орнаментальні сценки перекочували з глини на папір і набували більш побутових та соціальних форм. Він вигадував персонажів, писав для них історії та активно поєднував текст з ілюстраціями. Свої роботи автор конструював як своєрідний комікс, де текст і зображення доповнювали одне одного. Дешеві художні матеріали, яскраві образи та ідеї «з народу», а також лаконічний та виразний стиль художньою практикою Волязловського поступово оформлювалися у «бідне мистецтво», arte povera Херсону. Ця невибагливість матеріалів  згодом стала однією з визначальних рис херсонського художнього феномену — хер-арту.

Іншою рисою хер-арту були впливи народного та аматорського мистецтва. Так, феномен Поліни Райко, її практики малювання як самотерапії та самовивільнення, що збереглися ансамблем стінописів у будинку мисткині неподалік Херсону, з початку 2000-х й до сьогодні мають помітний відгук у практиці херсонських художників. Стас Волязловський був одним із тих, хто і через особисте знайомство із Поліною Райко, і у візуальному діалозі з її мистецтвом перейняв інтерес до народного ірраціонального малювання, як розповіді собі про себе.

Стас волязловський. «Автарская манатипия ХУЙ». 2011. Папір. Гуаш. Кулькова ручка. Аплікація

Стас волязловський. «Автарская манатипия ХУЙ». 2011. Папір. Гуаш. Кулькова ручка. Аплікація

Пошуку авторського художнього методу у житті Волязловського посприяли кілька подій. Найперше, участь у діяльності центру молодіжних ініціатив «Тотем», де Волязловський поряд із Максом Афанасьєвим та Оленою Афанасьєвою створювали сміливі, експериментальні та часом шалені твори відеоарту за типом «рідкого телебачення» [2]. У практиці автора це згодом отримало закономірне продовження — самостійно, спільно із художником Сергієм Братковим, а також у складі музичного гоп-глем гурту «Рапани» в колаборації із художником Семеном Храмцовим, Волязловський створив галерею метафоричних історій на тему провінційності та абсурду життя у Херсоні та за його межами.

Стас Волязловський. «V€StNIK SP€RMADONORA». 2008. Папір. Кулькова ручка

Стас Волязловський. «V€StNIK SP€RMADONORA». 2008. Папір. Кулькова ручка

А от передумовою появи найвпізнаванішого стилю художника — малюнків кульковою ручкою на старому вживаному текстилі, себто авторських «ганчірок», — у численних інтерв’ю Волязловський визначав розмову з художником Юрієм Соломко на початку 2000-х. Соломко тоді вказав Волязловському на схожість його робіт із шизофренічним письмом, що і стало відправною точкою нового самовідчуття — «У своїй творчості я постійно чогось боюся, весь час щось недоговорюю. І якщо дійсно мої малюнки як у шизофреників, то, власне, можна розслабитися. Бо це як в Ільфа і Петрова — „один товариш здався у психушку, щоб сміливо сварити радянську владу”» [3].

Насправді ж Волязловський емансипував право на складні й неоднозначні образи й теми, фактично надавши своєму мистецтву ознак інклюзивності. Тобто визнав, що воно не намагається бути традиційним чи конвенційним, взявши право говорити про найнеприємніші соціальні теми — гомофобію, псевдоветеранів та культивування лжегероїв, міщанство та провінційний кітч, пізньорадянський та пострадянський побутовий расизм, поліамурність та перверсивність, депресію та пограничні емоційні стани. Волязловський свідомо і добровільно привласнив собі стигму щодо аутсайдерства у мистецтві, яку у західній художній практиці намагалися нівелювати ще з 1970-х, поки пострадянське українське мистецтво навіть не розглядало роботи аутсайдерів як частину художньої традиції.

Гурт Рапани. Rapany Live. Афіша до концерту 07.11.2011. Фото Вячеслава Полякова. Надано Благодійним фондом ім. Поліни Райко

Гурт Рапани. Rapany Live. Афіша до концерту 07.11.2011. Фото Вячеслава Полякова. Надано Благодійним фондом ім. Поліни Райко

Своє тяжіння до пострадянської провінційної естетики та кітчевості Волязловський назвав шансон-артом. А також визначив себе художником пеніс-арту, бо незмінним елементом більшості образів в його роботах було стилізоване або ж декороване зображення фалоса. Що ж до настрою, тематики й херсонського походження, Волязловський вочевидь був представником та залишився утіленням хер-арту. Усе це він перетворив у сплав нової візуальної мови та впізнаваний авторський стиль. І хоча у своїй практиці та особистому житті Стас Волязловський одночасно іронічно й трагічно переживав конфлікт індивідуальності і маси, себто безталанного соціуму і талановитого художника. Але протягом усього життя все ж не покинув рідний Херсон, на вулицях якого знаходив для свого мистецтва прототипи й теми.


[1] Каталог виставки Стаса Волязловського «Лібертінаж» став однією із підстав судового позову проти «Карась Галереї» у 2017 році. Більше інформації за лінком

[2] Більше про херсонський відео-арт та «рідке телебачення» за лінком на сайті Відкритого архіву українського медіа-арту

[3] Глеба Галина. Спасибо за пенис-арт, Стас Волязловский. 2018 — UPD


Більше про Стаса Волязловського та його роботи можна знайти у архіві українського сучасного мистецтва від Дослідницької платформи PinchukArtCentre.

Підготовлено за матеріалами Дослідницької платформи PinchukArtCentre

Галина Глеба