«Наше місце десь поміж буттям і небуттям, між двома вимислами»
Еміль Мішель Чоран
У зошиті Павла Макова – плани міст, реальних і вигаданих. Під сірою обкладинкою, що додатково закріплена гумкою, зафіксовані роздуми останніх років щодо однієї футуристичної гіпотези. Згідно з нею, вже через півстоліття людський світ визначатимуть не дві сотні держав, а шістсот великих міст.
Кишеньковому нотатнику Маков протиставляє генплан глобального міста До По, а також два плани менших поселень, які мають жіночу і чоловічу форми. Квартали глобального міста, підпорядковані жорсткій структурі вертикалей і горизонталей, складаються з житлових будинків трьох типів, фабрик-складів, димових труб й оглядових веж. Як саме вони функціонують (наскільки щільно заселені будинки, який з заводів було перетворено на арт-центр, чи димлять труби, чи працює блокпост?) – виявити складно. Адже До По – місто майбутнього.
Чи то для того щоб врівноважити хаотичні малюнки зошита й інтагліо міста, прорахованого до останнього будинку, чи то для того щоб їх остаточно протиставити, була зроблена однойменна авторська книга – «До По».
Припущення про долю міст, не втілене, а тільки лише проговорене, змінює уявлення про масштаб і функціонування простору, про відстані й системотворчі явища, про цінності й виклики. У художніх практиках Макова, що з 1990-х років сфокусовані на проблемі присутності, усвідомлення подальшої трансформації місця, в якому живеш, стає приводом для обговорення проблеми співпадіння. Маков пише: «Питання не в тому, наскільки твій план Місця не співпадає з існуючим планом тих, хто в ньому живе, питання в тому, наскільки ці два плани взагалі можуть співпасти».
Художник існує у пограничному стані між константами і можливостями: між жіночим і чоловічим, між реальністю та мрією, між інтегрованим у ситуацію проектуванням і планом, що здійснюється всупереч наявним умовам, між простором вулиці й квартири, між бетонним блоком-фундаментом, бетонним блоком, що складає частину оборонної конструкції, бетонним блоком, що служить прообразом горизонтального житла тощо. Так само як між малюнками нотатника, векторним зображенням, переведеним з нотатника в книгу, і глибоким друком мапи великого міста.
Століття тому підприємства формували навколо себе міста, що називалися «мономістами». До По Павла Макова – мономісто, побудоване навколо зошита без однієї сторінки.
«Dopo» з італійської – «після». Для тих, хто знає про це, назва міста звучить як обіцянка майбутнього.
