Гнилицький. Cadavre exquis

Місце проведення: Україна, Київ, Національний художній музей України

Персональна виставка

2011 - 2011

Опис

Продовжуючи знайомити глядача з новітньою історією українського мистецтва, Національний художній музей України вперше представляє роботи Олександра Гнилицького (1961-2009), що охоплюють три десятиліття його творчості. Виставка присвячена 50-річчю художника, чиє ім’я тісно пов’язане з історією актуального мистецтва України 1980-2000-х років. Вона повною мірою засвідчує провідне місце, яке він посідає в історії сучасного українського мистецтва та в контексті вітчизняної художньої традиції, але не претендує бути ретроспективою.

На перший план висунуто не “oevre” – виставка побудована навколо самого образу Гнилицького, його автопортретних та портретних зображень, своєрідних фрагментів, з яких складається його особистість. Автопортрети митця далекі від класичного розуміння, його образ скоріше розпізнається в численних непрямих «віддзеркаленнях». Погляд на себе начебто знічев’я, випадково, «бічним поглядом», – таким постає Гнилицький у власних творах. Такий підхід створює виключну ситуацію, інтимну гру відображень, у яку, здавалось би, сторонньому потрапити неможливо.

Крім доробку митця в експозиції розміщено твори художників, які зображали Гнилицького (В.Цаголов, І.Чічкан, О.Сай, О.Ройтбурд, К.Гнилицька та ін.), а також фотографії та відео 1980-х – 2009 рр. (серед яких зокрема фото В.Рябченка, О.Друганова, О.Шевчука, К.Проценка). У роботах своїх друзів і колег Гнилицький виступає героєм перформансів, фотопостановок, відео-арту, об’єктів тощо, – тобто учасником життя певного мистецького кола, що сформувало важливий етап у розвитку українського мистецтва кінця ХХ-початку ХХІ століття.

Виставка пропонує динамічний, неоднозначний образ художника, позбавлений догматичної вивершеності. Таке вирішення зумовлене самою особистістю Гнилицького, котрий уникав не тільки пафосу, а й будь-яких жанрових чи технічних обмежень.

На виставці представлено як хрестоматійні твори, так і багато маловідомих широкому глядачу робіт. Вона певним чином відбиває проблему збереження доробку як Гнилицького, так й інших представників його покоління, більшість робіт яких розпорошено та опинилося поза межами України. Тому важливим стала надзвичайно ініціативна участь родини художника та підтримка з боку друзів та колекціонерів.

Завдання виставки – не в тому, щоб детально простежити шлях становлення Олександра Гнилицького, вона має окреслити приблизні контури створеного ним світу. Світу, де безпосередня присутність художника дає відчуття виключної достовірності. Тому, як би дивно не звучало по відношенню до експозиції в Національному музеї, ця виставка не є суто мистецькою, вона скоріше про те, чим став Гнилицький для своїх сучасників, – художником, другом, сином, батьком, міфом…

[1] Термін походить із практики сюрреалістів. Метод, за яким поєднуються несумісні слова абозображення. За основу взята гра,в якій учасники пишуть одне за одним слова або керуючись певними правилами, або ж не маючи жодних. Вказує на те, що найрізноманітніші речі спввіставлені в одному просторі без будь-якої логіки.

*з прес-релізу виставки