Місце проведення: Україна, Київ, Мала галерея Мистецького Арсеналу
Персональна виставка
2013.02.21 - 2013.03.10Опис
Текст: ГАННА ЦИБА
“Предметний світ зачаровує і вабить нас, як змію музика факіра. І не лише калейдоскоп товарів, що немов у експозиції стоять на полицях у супермаркеті і змушують нас подовгу блукати цим чарівним ілюзіоном у намаганні вдовольнити споживацьке бажання. Цінність речей у їхній ауратичності, вони – музей часу.
Як аура Парижу кінця la belle epoque у фотографіях Ежена Атже, так дух нашого “старого часу”, що відходить у небуття разом з останніми київськими скверами та бруківкою з Андріївського узвозу, збережений, зафіксований в об’єктах Анатоля Степаненка.
Зачарований властивістю матерії зберігати пам’ять, художник і режисер Степаненко, як колись Параджанов, вдається до колажу. Він монтує спогади як свого власного, так і нашого колективного минулого.
Його “Метаботаніка 2” – єдиний великий колаж. Це мозаїка об’єктів, що наділені специфічними сенсами: предмети побуту родини художника, історію якої він щоразу досліджує у своїх проектах, відкриваючи наново; серія колажу 70-80-их років, яка уособлює скрипт закодованої для нащадків інформації про той час – гербарій з пожовклого листя, квітів, старих фотографій – чужих та близьких автору людей, газетних вирізок – свідчень доби, пташиного пір’я, поштових марок, папірців, грошей і використаних гірчичників; дзеркала, що відбивають образи тих, хто в них дивився, і водночас, стають брамою в минуле, – на них Степаненко наносить свій тайнопис, захищаючи портал у паралельний всесвіт; гранати, що під візерунками в індіанській естетиці відбивають на своїй тоненькій, вкритій сіткою “вен” та “артерій” шкірці, лінії руки того, хто їх тримав; “календар побуту автора”, створений на обгортках м’якого магазинного сиру; картярський столик та прапор анархіста, шматок гобелену, обгортки цигарок, сухі медові соти та макові голівки, пусті річкові мушлі, колосся та непідвладні часу грецькі горіхи…
У цьому розмаїтті прихована чи не найцінніша для художника річ – маленьке фото матері, що, як і фото матері Барта містить, punctum.
Важливим елементом в оптиці Степаненка є його нью-ейджистське ставлення до природи. Він вбачає себе в образі “ботана”, відсилаючи глядача також і до своїх дитячих спогадів, артикульованих у роботах. Але постає в експозиції “Метаботаніки 2” радше шаманом, мольфаром, знахарем в органічному для нього середовищі цілющих трав, настоянок, корінців та незбагненних предметів.
У цій колекції речей, об’єднаних однією осінньою кольоровою гаммою, не просто естетика матеріального світу, в ній – магія предметів.
Певна, що ця виставка сподобалася б Вальтеру Беньяміну.”
