Пов'язані виставки
Ця виставка розпочинає цілу низку вернісажів, що мають відбутися досить динамічно, у стислий термін, без довгої, ґрунтовної підготовки. Це саме миттєвий (правда, ця так звана мить може охопити півроку-рік) синхронний зріз. І самі виставки передбачають скороминучість. Тому програма умовно й називається «Марафон-бліц». Мета організаторів – репрезентувати не стільки безгрішні, скільки багато в чому спірні версії різноманітних та, насамперед, найцікавіших напрямків, течій, угрупувань – як тих, що вже вочевидь існують у сучасному українському мистецтві (хай і не так рельєфно, як того хотілося б), так і тих, що перебувають поки що у стані передтечій. Причому не тільки з точки зору «здорового», але й з боку «нездорового» інтересу. […]
Група молодих художників знайшла тимчасовий притулок у прилаштованих під майстерні квартирах будинків, що чекали капітального ремонту, в основному на вулиці Паризької комуни (колись і тепер – Михайлівська). Саме назва цієї вулиці, де скупчилася найбільша «колонія» (своєрідний «вулик»), де обговорюються і нині мистецькі проблеми, спалахують бурхливі або точаться повільні роздуми-бесіди не тільки серед її мешканців, а й серед частих візитерів – друзів та колег, і здалася нам найпридатнішою для даної виставки. Художники ці відчувають відразу до комуналок і не за власним бажанням опинилися разом, але таке явище – не новина в мистецькому світі. Таке, наприклад, було ще донедавна в Москві, у Фурманному провулку, а сьогодні існує в Трьохпрудному. Схожий прецедент мав місце і в Києві два роки тому, коли чекали капітального ремонту в будинку на Леніна (колишній Фундуклеївській) Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Валерія Трубіна, Дмитро Кавсан, Леонід Вартиванов, Юрій Соломко… І… дочекалися. А картин понаписували тоді чимало. Деякі з них тепер широко відомі. Працювали вони тоді ще під враженням своєї «першої любові» до трансавангардного живопису, зігріті вже непалким промінням його призахідного сонця