«Я розглядаю ці роботи Лади Наконечної знову і знову, й мені здається, що художниця навіть не переінакшує фотографію, а з низки передумов створює фотографію, яка ніяк не може реалізуватися, плутаючись у власному помноженні. Фотографія, свідчення, що схоплює простір для того щоб заявити про значимість моменту часу, відтворюється в констатації краху своєї місії, неможливості створити хоч якусь значимість.
Пейзаж Лади Наконечної, що сяє чорними проваллями, здається посланням зі сфери втрачених можливостей простору розгортатися панорамою, в яку історія встигла вплести чужі погляди, які заперечує або стверджує наша присутність. Лада створює копію і рисунок, в якому відсутність історії я відчуваю як одну із втрат, що стосуються як уявного спільного досвіду, так і індивідуального погляду-пошуку виду».