«Дисципліноване бачення: Школа» персональна виставка Лади Наконечної
Ця виставка є другою частиною дилогії 2021 року та, як і у випадку з виставкою «Дисципліноване бачення» в НХМУ, передбачала попередню дослідницьку роботу Лади Наконечної із соцреалістичною частиною колекції галереї «Артсвіт». Художниця продовжує своє довготривале дослідження проблематики системи академічної художньої освіти в Україні, її історії (авангардного і соцреалістичного етапів) та сучасного стану (який апелює до обох попередніх, формально чи методологічно). Місце експозиції є невипадковим: художниця народилася в Дніпрі й тут закінчила художнє училище. Ця виставка не розділена на три зали, як попередня, натомість пропонує послідовне знайомство з роботами.
Головним співавтором Наконечної тут є світло: у вигляді світильників, що можна вмикати чи вимикати, інтегрованих в роботи, розташованих в полі зору або прихованих від глядача. Маніпуляція зі світлом є вже звичною для художниці і націлена зробити роботу зі світлотінню інструментарієм впливу на глядача: твори «Помічники» та «Дослідження систем маніпуляції» містять джерело світла як елемент. У роботі «Йдучи, вимикай світло» художниця зображує панорамний вид на Дніпро, в якому є два світила: справжнє сонце, замасковане спрямованим на нього прожектором, та «сонце» в роботі «Дніпропетровський схід» дансько-ісландського художника Олафура Еліассона, що він її створив на замовлення власника Дніпровського металургійного заводу Віктора Пінчука як подарунок жителям міста. Робота Наконечної розділена на три площини, натякаючи на соціальне розшарування і роль мистецтва в затвердженні системи розподілу благ. Твір «Зірки, що не згасають» містить ще одну форму світла — лайтбокс, який випромінює чи то зірки, чи то бризки від зварювання, запозичені художницею з колекційної графіки, що оспівувала образ радянського металурга.
Художниця аналізує і деконструює різні методи («копіювання, штудіювання засобами малюнка»), що застосовуються в процесі художнього академічного навчання та майже не змінилися з радянських часів, з метою виявлення і показу, як вони спрацьовують на користь ідеологічного обслуговування. Наприклад, у «Ловцях хмар» такими методами є повторення та масштабування оригіналу. «Ніс Давида» є практикою з копіювання класичної академічної моделі — скульптури «Давида» Мікеланджело, ніс якого художниця рисує замість тіні, що мала б падати від об’єктів руйнації та занедбаності. Останні також є обманкою — двомірними стикерами, підсвіченими прожекторами. «Мальовнича Україна» є наслідуванням методу штудіювання: Наконечна вкотре відтворює роботу «Дорога до колгоспу» Миколи Бурачека, але додає в ідилічний пейзаж радянської України купи брухту.
