Сергій Солонський, 1991–1992, Око, із серії Бестіарії, фотоколаж, ручне тонування, желатино-срібний друк

Автор роботи

Категорія: Фотографія

Техніка: ручне тонування, срібно-желатиновий друк, Фотоколаж


Створено: 1991–1992

Місце створення: Харків

Опис роботи

Серія монохромних фотоколажів, зроблених низкою методів для трансформації знімків (переважно фрагментів тіла) — методом «сендвічей» (накладань), оптичних монтажів, маніпуляцій із поверхнею негативу.

Коментар дослідника

Досліджуючи у своїх творах тілесність, Сергій Солонський наслідує метод «від противного», виявляючи її природу через заперечення цілісності тілесних образів. Як зазначає Умберто Еко в «Історії потворності», «[…] Фома Аквінський (Сума теології, I, 39, 8), для якого складовою прекрасного окрім пропорції та ясності, або сяяння, була цілісність – бо через неї річ (людське тіло, дерево або сосуд) має явити усі властивості, що надані матерії її формою»[1]. Логічно, що колажна техніка та зйомка із великим наближенням («Груди», «Око», «Троє») стали центральними засобом руйнації цілісності образів, завдяки чому розкривається новий, психологічний, зріз у сприйнятті людської фізіології. Через екзагеровану хворобливу пластику, деперсоналізованість та акцент на фактурі, автор виражає те відчуття відчуженості, депривації тілесного, яке стало неодмінною ознакою сучасності, де тіло підкорене суспільству через мас-медіа, «канони» краси, норми та табу.

[1] История уродства / Под ред. У. Эко. — М.: Слово/Slovo, 2007. — С. 15. — Режим доступа: http://www.pseudology.org/Eco_Umberto/IstoriaUrodstva2.pdf

Історична довідка

Як зазначає сам художник, «Бестіарії» не замислювались як цілісний проект, а отже відправним пунктом для серії стала радше візуальна, ніж тематична спорідненість творів. Назва серії («Бестіарії») буда запропонована мистецтвознавцем та куратором Олександром Соловйовим, відсилаючи нас до середньовічної традиції рукописів із ілюстраціями та описами тварин, у т.ч. фантастичних. Досить часто ці істоти мали гібридну природу (грифон — лев та орел; кентавр — людина та кінь, тощо), що було одним із засобів вказати на порушення природнього («божественного») порядку, інакшість як атрибути «монструозного». Так само і роботи Солонського були гібридними за суттю, апелюючи до проблеми тілесності, яка входила до кола основних питань, яких торкалися представники Харківської фотографічної школи.