Юрій Лейдерман, 1992, Найкраще і дуже сумнівне, інсталяція
Опис роботи:
Дві інсталяції, представлені тут, були натхненні двома епізодами з двох різних романів Томаса Манна. У першому це спіритистична сесія, описана в “Чарівній горі” в розділі “Дуже сумнівно”, де герої спілкуються з грейферним духом покійного поета на ім’я Хольгер. Інсталяція була метафоричним відтворенням цього епізоду з усіма згаданими там персонажами, їх взаємним розташуванням, обстановкою тощо, але замість самих героїв на стільцях піднімали гіпсові болти, позначені їхніми іменами. Крім того, як і на сесії, описаній Манном, галерея почула арію Валентина з “Фаустіана” Гоно, під яким герої побачили покійного лейтенанта Зімсена. На стінах висіли, як важіль (коротке волосся?) кожна несла по дві фотографії мертвих людей у трунах і живих тварин. Інша інсталяція, виставлена в галереї навпроти, відсилала до роману “Сповідь авантюриста Фелікса Круля”, особливо до епізоду відвідування героєм палеонтологічного музею. Це дозволило зняти протидію “мертвих людей”/”живих тварин” через своєрідний проміжний рівень: тварин, які колись жили, але були “вимерлими”. Їхні образи доповнювалися також маленькими табличками з поетичними коментарями, про які, однак, важко було судити: чи описують ці коментарі те, що відбувається на картинах, чи, навпаки, картини спочатку писалися як ілюстрації до віршів. В якості маркерів, що з’єднують зображення і текст, були використані дві маленькі фігурки Іллі Кабакова, головного “концептуального ілюстратора” на тогочасній московській арт-сцені, і Лорелея, реконструйована за описаним Манном малюнком з міткою шампанського “Лорелея екстра ківе”, яку зробив батько Фелікса Крулля “луската жінка, одягнена в один браслет” тощо. Коли родина Крулай переїхала до Франкфурта за батьком, подібна фігура прикрашала двері пансіонату “Лорелей”, який вони відкрили. Зараз однією з визначних пам’яток Франкфурта є найбільший у світі аеропорт, де базується Lufthansa. Її емблема, в оригінальних і спотворених формах, також використовувалася в нашій інсталяції. Що стосується слова “найкращий”, то Фелікс Крюль з дитинства звик визначати для себе царство якихось екстатичних, надчутливих переживань, які багато в чому узгоджуються з тим, що прийнято називати “поетичним” Як ми вже говорили, ці дві інсталяції були виставлені в двох галереях, звернених одна до одної та розділених довгим порожнім входом, куди також була залита арія Валентина. По суті, цей простір був головним елементом виставки. Дві інсталяції пліч-о-пліч, з усіма їхніми алюзіями, можна вважати лише своєрідними колонками дискурсу, які підтримували цей порожній простір, у якому нічого не відбувається, просто звучить музика. [1]
1.Leiderman Y. Ensemblement – Quimper: le Quartier, 2004. – 144 с. – с. 64-67 (взятий російський оригінал тексту)
